Ще кілька років тому Святослав Тромса працював у новинах, виїжджав на місця подій і розповідав історії інших. Сьогодні він сам може бути героєм репортажу. Військовослужбовець Національної гвардії України, старший солдат патрульного батальйону, він говорить про війну без героїзації та пафосу, як про досвід, що змінює людину і залишає мало місця для ілюзій. Сьогодні Святослав – один із тих, хто тримає свою ділянку фронту. І водночас – один із героїв благодійного календаря КИЇВ24 та «Радіо Київ FM» на 2026 рік. Обличчя травня.
Напередодні Нового року телеканал КИЇВ24 та «Радіо Київ FM» представили благодійний календар на 2026 рік – спеціальний соціальний проєкт, героями якого стали співробітники наших медіа, що сьогодні служать у війську. Це не постановочні історії і не символічні образи: це люди, які ще вчора працювали в кадрі та в забеспечували ефір, а сьогодні носять форму та роблять все для захисту України.
Усього понад 30 працівників каналу зараз перебувають на фронті. Календар – спосіб розповісти їхні історії і водночас підтримати: на кожній сторінці розміщено QR-код, який веде на збір для підрозділу нашого героя.
Один із них – Святослав Тромса, саме з ним ми знайомимо вас зараз.
Між ефіром та військом
За освітою Святослав – диктор і ведучий телевізійних програм. На телеканалі займався новинами: знімав сюжети, виїжджав на прильоти, пожежі, надзвичайні ситуації, робив прямі ввімкнення. Паралельно працював як ведучий заходів і створював авторські музичні проєкти на радіо.
Сьогодні його робота виглядає інакше. Він служить у 25-й бригаді охорони громадського порядку імені князя Аскольда НГУ. До цього працював у пресслужбі бригади і навіть очолював її, бо досвід журналістики став у пригоді й у війську, але зрештою довелося змінити і цю роль на посаду старшого стрільця.
Святослав не намагається надати своєму рішенню більшого значення, ніж воно має для нього самого. Він прямо говорить: не вважає себе «суперпатріотом» і не романтизує момент, коли вирішив іти до війська. Його вибір був свідомим кроком дорослої людини:
«Настав відповідний призовний вік, і я вирішив піти добровільно. Не скажу, що бажання в мене било через край. Скоріше це було необхідно, тому що я розумів, що рано чи пізно це станеться. Я свідомо взяв відповідальність перед країною».
Разом із цим було і відчуття страху – не стільки перед війною як такою, скільки перед повною невідомістю. Але з часом прийшла впевненість: кожен день після підписання контракту ставав новим досвідом, який загартовував.
Перші пів року «не у своїй тарілці»
Перші місяці служби Святослав згадує як період повної дезорієнтації. Нові люди, жорсткі підходи, інший ритм – усе це потребувало часу. «Перші пів року я почувався наче не в своїй тарілці», – зізнається він. Проте саме армія навчила його речам, про які він ніколи не замислювався у цивільному житті: як топити буржуйку, рити окопи, накладати турнікет та вести оборону.
Одне з ключових відчуттів, яке змінює служба, – це втрата контролю над власним часом. Якщо раніше життя будувалося навколо проєктів і дедлайнів, то зараз горизонт планування звузився до одного дня. До війни Святослав жив планами, тепер навчився жити «тут і зараз».
Віра та опора у «долині смертної тіні»
Віра стала для Святослава тією скелею, на яку можна спертися, коли стає особливо складно.
«Я не знаю, що і як буде далі, але знаю напевно, що Бог проведе і збереже мене навіть у долині смертної тіні. Він неодноразово доводив свою вірність і дбав про мене. Він єдиний, хто ніколи не підведе», – каже наш герой.
Крім молитви, сили дають прості, але важливі речі: музика в навушниках, що дозволяє відключитися під час довгих змін, та книги. Святослав згадує книгу Артема Чеха «Гра в перевдягання» – історію про службу, у якій він впізнав свої відчуття. Це розуміння, що ти не один у цьому досвіді, дає поштовх рухатися далі. Його девіз тепер звучить просто: «Не завжди все буде так, як ти хочеш, але роби все можливе, щоб було так, як ти хочеш».
Ті, хто чекають: родина як найнадійніший тил
Досвід війни неминуче змінює систему цінностей, і для Святослава найголовнішим відкриттям стала справжня вага часу, проведеного з близькими. До служби життя здавалося нескінченним, а зустрічі – чимось само собою зрозумілим. Тепер кожен дзвінок і кожен приїзд додому – це подія.
«Коли ти можеш бути з ними, треба бути на максимум, – ділиться Святослав, – бо в якийсь момент такої можливості може просто не бути. Люди – це найцінніше, що в нас є».
Підтримка сім’ї стала для нього тим фундаментом, який допомагає витримувати армійську рутину та виїзди. Хоча спочатку рідні були налякані новинами та навіть намагалися відмовити від добровільного походу до війська, згодом вони прийняли його вибір і стали його головною опорою.
Ця підтримка виражається не лише в словах, а й у зворушливих побутових дрібницях. Поки Святослав на службі чи у відрядженнях, родина бере на себе його цивільні клопоти. Особливо цінною є допомога дідуся, який неодноразово допомагав з ремонтом автомобіля, поки онук виконував завдання. Батьки допомагають вирішувати побутові питання, а брат перехопив управління молодіжним проєктом, яким раніше займався Святослав.
Окреме місце в його серці займає дружина. Війна – це іспит для стосунків, і Святослав зізнається, що цей період зробив їхній зв’язок набагато міцнішим:
«Дружина – це найбільша підтримка. Їй дуже нелегко, але вона проходить цей шлях разом зі мною. Наші стосунки за цей час стали набагато глибшими».
Дружба в пікселі: від чистого аркуша
Служба змінила і саме поняття дружби. В армії немає значення, ким ти був у минулому житті – журналістом, будівельником чи бізнесменом. Тут усі починають з чистого аркуша.
«Ви живете разом, спите поруч, несете службу, ризикуєте… У цьому народжується надзвичайно сильний зв’язок», – пояснює наш колега. Для Святослава побратими стали другою сім’єю, хоча він і не ідеалізує середовище: люди всюди різні. Проте саме тут він навчився цінувати справжню щирість та відповідальність, і так само гостро відчувати неприязнь до лицемірства, підступності та «армійського дибілізму».
Мрії про життя після перемоги: творчість і родина
Попри те, що служба навчила Святослава нічого не планувати наперед, він не відмовляється від мрій. Його майбутнє поза війною – це «вир творчості». Він продовжує записувати подкасти на радіо навіть зараз, коли випадає вільна хвилина, і твердо знає, що повернеться в медіа.
Але тепер його плани мають інший, більш глибинний вимір. Раніше він міг відкладати життя «на потім», економити на подорожах заради купівлі речей. Тепер Святослав точно знає: емоції та спогади цінніші за гроші.
«Я мрію поїздити світом, заснувати власну справу і обов’язково мати дітей. Можливо, це станеться навіть під час війни, бо життя не можна ставити на паузу».
Його звернення до українців звучить як підсумок усього прожитого за останні роки: не бути байдужим, не розганяти «зраду» в коментарях і зробити свій вибір на користь України. «Розберись із собою, своїм життям і зроби врешті вибір… Стань сам собі країною».
Сьогодні Святослав Тромса продовжує свою службу. На сторінці календаря КИЇВ24, де він став обличчям травня, розміщено QR-код для допомоги підрозділу, в якому служить Святослав. Дублюємо QR-код й тут.
