Зі своїм містом: команда каналу КИЇВ24 сьогодні розпочала роботу під обстрілами, щоб глядачі вчасно отримали інформацію

Працювати в режимі інформаційному марафоні на КИЇВ24 за останні три роки стало справжнім випробуванням на міцність.

Олеся Турчин та Андрій Рудий – у студії. А знімальні групи тим часом виїжджають на традиційний ранковий патруль. Сьогодні журналістам та операторам доведеться об’їхати всі місця влучань, де всю ніч працюють рятувальники, поліцейські, медики, кінологи та інші оперативні служби.

Це були одні з перших кадрів із місць трагедій. Перші кадри болю, яким сьогодні живе місто. Під завалами знаходять тіла загиблих – і все це відбувається на очах наших репортерів.

За кадром вони дозволяють собі емоції, які не потрапляють в ефір.

Яким був цей трагічний ранок для команди КИЇВ24?
Наші колеги були стримані. Але сказали кілька слів. Цінних слів.
Бо це – свідчення очевидців.

Ірина Коваленко, журналістка: «Досі перед очима стоять хмари диму – це наче постапокаліптичні картини Києва…»

Початок п’ятої ранку – під звук російського дрона виходжу на роботу, аж раптом чую – удар. Зовсім скоро дізнаюся, що це пряме влучання шахеда в багатоповерхівку. За лічені години туди поїде моя колега.

У мене ж – Солом’янка. Досі перед очима стоять хмари диму – це наче постапокаліптичні картини Києва… а потім прірва… Замість під’їзду 9-поверхівки. Перші хвилини на місці влучання для мене завжди найтяжчі. Збагнути масштаби руйнувань, за якими – людські долі й життя, увімкнути холодний розум і почати кадрувати, записувати коментарі, дізнаватися актуальні дані. Журналіст на місці «прильоту» – часто просто спостерігач, але не пропускати через себе історії кожного неможливо. Сьогодні зі мною трапилося те, чого я боялася найбільше: я бачила біду товариша, у прямому етері розповідала про руйнування квартири свого колеги, колишнього звукооператора телеканалу КИЇВ24. Це дуже страшно, коли російська ракета нищить дитячу кімнату, світлинами ремонту якої він нещодавно ділився.

А ще сьогодні я вперше злякалася за себе та оператора. Під час розбору завалів пролунала повітряна тривога. Усі ринули до укриття. Я теж. Уперше відкинула свій трудоголізм на другий план, зупинила запис коментаря й пішла шукати безпечне місце. Певно, це я стаю розумнішою. Бо ніякий разючий кадр чи емоційна репліка не замінять життя.

Ще робота журналіста на «прильотах» – це безперервні години руху. Сьогодні на ногах пропрацювала 6 годин. Під дією адреналіну та у вирі думок про кожне наступне пряме ввімкнення стоми не відчуваєш зовсім. Вона вже приходить, коли сідаєш в авто чи знімаєш бронік. 

Карина Панченко, операторка:  «Робота під час обстрілів максимально виснажлива фізично, але ще більше – емоційно»

Сьогодні ми разом із журналісткою Ольгою Шок працювали на місці розбору завалів будинку в Солом’янському районі, де ракета зруйнувала весь під’їзд 9-поверхівки. Це було дуже важко. Чотири тіла винесли буквально на наших очах.  Робота під час обстрілів максимально виснажлива фізично, але ще більше – емоційно. Бачити крізь об’єктив людей, які переживають весь спектр емоцій від надії до втрати рідних і близьких – дуже важко…

Олеся Турчин, телеведуча: «Ти дуриш себе, продумуючи «безпечніший маршрут» на роботу»

5:30 на годиннику. Над головою дзижчать дрони, десь поруч – кулеметні черги. Ти дуриш себе, продумуючи «безпечніший маршрут» на роботу. Ніби втікаєш від пожеж, залишаючи чорні клуби диму в дзеркалі заднього огляду, але вже за наступним будинком тебе чекає нова пожежа. Київ. Ранок 12-го року кількасотлітньої війни.

Анна Корінь, операторка: «Камера фіксує жах, але найбільше вражають не вибиті вікна чи згарища — а тиша після вибуху, втрачені життя, розбиті квартири, очі людей, які щойно втратили все»

Робота телеоператора на місці прильоту – це не просто зйомка. Ми одні з перших, хто разом із ДСНС опиняється серед руїн, задимлення, пилу, де важко дихати й чути себе. Камера фіксує жах, але найбільше вражають не вибиті вікна чи згарища — а тиша після вибуху, втрачені життя, розбиті квартири, очі людей, які щойно втратили все. І тоді розумієш: правда, яку ми покажемо, має значення. Наш обов’язок — не просто знімати, а донести глядачам правду без перекручень. У перші хвилини після прильоту важливо зафіксувати факти, емоції, масштаб руйнувань — усе, що допоможе світові побачити, що тут сталося насправді. Ми маємо відповідальність не лише за кадр, а й за зміст: перевіряти, уточнювати, виправляти неточності, які вже потрапили в інформаційний простір. Бо від цього залежить, чи буде довіра, і чи почують тих, хто постраждав.

Альона Яструбенко, продюсерка дивізіону ранок:  «Звичайно, нам було страшно, ми нормальні люди, ми теж боїмося потрапити під обстріли, але це – наша робота, тому ми молимося і їдемо працювати»

Ранок сьогодні почався у нас вночі, коли ми зрозуміли, що на Київ летить. І потрібно супероперативно викликати знімальні групи. Зазвичай у нас працює одна знімальна група з 6-ї ранку.

А так як у Київ летіло сильно, було багато точок прильоту й багато постраждалих, тому ми викликали одразу всі знімальні групи, які працюють на ранковому слоті. Ще о 2-й ночі в чаті ми написали всій команді: будьте готові виїжджати о 5-й, так, щоб уже через годину бути на місці прильоту, а о 7-й уже розповідати глядачам про те, що там сталося. 

Чи було нам страшно? Звичайно, бо ми нормальні люди, ми теж боїмося потрапити під обстріл, але це – наша робота, тому ми молимося і їдемо на роботу, бо порівнюємо її з роботою лікарів, які працюють у будь-яких умовах і надають допомогу.

Так само й ми маємо інформувати глядача за будь-яких обставин, і навіть під обстрілами.

Щодо переформатування ефіру, я одразу його переверстала, скасувала всі заплановані включення й обговорення важливих суспільно-політичних тем. Тому що сьогодні найважливіша тема перших п’яти годин ефіру – масштабні обстріли Києва та інших регіонів, постраждалі, загиблі, розбір завалів… Про це й інформували глядачів у режимі нон-стоп.