Народна артистка України Наталія Могилевська тепер – ще й мама двох дівчаток. У розмові з ведучою телеканалу КИЇВ24 Іриною Король співачка розповіла, як наважилася на удочеріння, як виховує донечок, та чим вони захоплюються, а також поділилася своїми спостереженнями щодо процесу усиновлення загалом.
Спочатку Наталія познайомилася з маленькою Сонею, а коли дізналася, що в тієї є ще сестра – була дуже щаслива удочерити їх обох. Співачка зауважила, що молодша дівчинка не ходила, не говорила й не їла самостійно, тому фізично вона потребує більшої уваги, а от взаємодії у психологічному плані наразі більше потрібно старшій.
«Я читаю купу книжок, підкреслюю олівцем те, що важливо для мене, про що я хочу поговорити з нею, те, що вона, на мій погляд, зможе зрозуміти. І обговорю, обговорю, обговорю, бо вода камінь точить», – розповідає Наталія Могилевська.
За її словами, дівчатка дуже талановиті й чудово співають. І, звісно ж, знають усі її пісні. А старша, зокрема, захоплюється футболом, і раніше грала з хлопчиками в команді, а тепер перейшла до команди дівчаток.
Артистка також поділилася своїм досвідом процесу усиновлення. Вона зазначила, що дуже вдячна київській соціальній службі, в якій працюють прекрасні фахівці, психологи, які навчали, як стати гарними батьками, а тепер супроводжують родину, допомагаючи у будь-яких складних ситуаціях.
«І скажу вам, що я помітила таку проблему: ніхто не хоче брати дорослих дітей. Усі майбутні батьки й усиновителі казали, що хочуть дитинку маленьку, ще й блондинку, ще й здорову, ще й симпатичну, ще й розумну, ще й, щоб не хворіла. А в мене було таке питання навзаєм: а ви впевнені, що ви гідні такої дитини й самі здорові, не хворієте, маєте прекрасний характер, величезні гроші заробляєте й так далі?.. – говорить Наталія. – Тобто вимоги до майбутніх дітей мене просто дивували. Я своїй доньці постійно повторюю: «Ти, моя прекрасна дівчинка, можеш робити щось не так, і якщо ти, там, я не знаю, ніколи не вивчиш англійську чи не завжди будеш говорити правду, або ще щось – знай, я завжди буду тебе любити! Просто тому, що ти є». І вона завжди дуже сильно плаче, чуючи ці слова. Я так шкодую, що мені в житті так ніхто не сказав! Не тому, що не любив, а тому, що не знав, що так треба сказати. Я хочу, щоб мої діти знали: їм достатньо просто бути, я завжди їх буду любити».