Хто з нас у дитинстві не чекав Святого Миколая, щоб уранці знайти під подушкою солодощі та подарунки? Однак, магія цього свята не проходить навіть у дорослих: для них це день світлого настрою, радості та привід зробити приємне рідним та близьким.
Ведучі «КИЇВ24» Тарас та Олеся Кобзарі, Євгенія Золотоверха, Слава Соломка, Андрій Рудий, Ілона Довгань та Анастасія Красніцька розповіли нам про те, як вони цього року
планують зустріти Миколайчика.
Тарас Кобзар: «Із появою малюка будемо вигадувати нові Кобзарські традиції!»
Для багатьох це буде дивним, але Дня Святого Миколая в мене не було. Й, відповідно, подарунків під подушкою – теж. Так сталося, але не поспішайте жаліти.
Натомість був Новий рік. І там приходив Дід Мороз, він і приносив подаруночки. Такі от реалії були на початку 90-х у звичайній сумській родині. Радянська спадщина, що поробиш! У досить ранньому віці я зрозумів, що Дід Мороз – то мій тато, й усі казочки розвіялись, як дим.
А вже коли займався в театральній студії й бачив, що Дід Мороз – наш фізкультурник, магія зникла.
Натомість виникла нова – дарувати людям радість на Новий рік. Цією радістю в школі були вистави, щороку ми в студії ставили постановки, на які збирали великі зали не тільки в школі, а ще й у будинку культури.
В студентському житті новорічна радість проявлялася в корпоративних святах, які я проводив у новорічний період.
І на початку наших стосунків з Олесею я її попереджав: «Кохана, дивись, свята – це мої робочі дні, тому наш персональний Новий рік я влаштую тобі трохи пізніше».
Вона все розуміла й кілька разів навіть зустрічала зі мною новорічну ніч у робочій атмосфері, в якомусь закладі, поки я кричав у мікрофон. Зараз головна новорічна традиція – навідатися в село на Тернопільщині всією родиною, винести дідуха, сісти за стіл, поспівати колядок, піти в церкву на нічну службу. А з появою малюка будемо вигадувати нові Кобзарські традиції!
Андрій Рудий: «Одного разу я побачив, що, замість діда з сивою бородою, мені під подушку щось кладе мама…»
День Святого Миколая для мене в дитинстві був особливим святом. Я його чекав більше, ніж День народження. Памʼятаю, що не міг заснути в ніч на 19 грудня… бо мені завжди кортіло побачити ж того Святого Миколая, познайомитись із ним, поговорити. Але коли одного разу я побачив, що, замість діда з сивою бородою, мені під подушку щось клала мама, я дуже сильно засмутився й не міг повірити, що цієї казкової історії не існує. Після цього День Святого Миколая особливо не святкував до того моменту, поки не зустрів свою другу половинку. Адже саме в цей день ми й познайомились. Тому тепер День Святого Миколая для мене – подвійне свято.
А в новорічну ніч рівно опівночі завжди загадую бажання. Щоправда, постійно не встигаю підготуватись до цього процесу заздалегідь. Тому починаю пригадувати бажання в той момент, коли всі вже вигукують «З Нооооввввииим Роооокооом!». Потім про себе починаю перерахововувти всі бажання, які пригадав. Тому з бокалом ігристого можу простояти довго.
Ілона Довгань: «Батьки казали нам із сестрою: «Цікаво, що вам завтра Святий Миколай принесе: різочку чи пряника?»
День Святого Миколая в нашій родині почали святкувати, коли я закінчувала школу. Під подушку щось приємне клали. Невеличке. Але звечора батьки казали нам із сестрою: «Дівчата, цікаво, що вам завтра Святий Миколай принесе: різочку чи пряника?» Ну, різочки не приносив, слава Богу.
Раніше в мене був такий ритуал по загадуванню бажань: писала їх на папірчиках, спалювала, попіл – у келих шампанського, й випивала. Один раз так зробила, не дуже сподобалося. На смак. Потім писала в блокноті. Ховала. Через рік шукала. Писала на папірцях, ховала під подушку, що вранці дістала – те має здійснитися. Розважалися в юності по-різному. Зараз уже – просто приємні побажання рідним і собі.
Анастасія Красніцька: «Кожного року ми з чоловіком беремо участь у благодійному проєкті «Таємний Санта»
Один із моїх найулюбленіших ритуалів грудня – підготовка мапи бажань на наступний рік. Ніколи не відкладаю цю справу на останній день, а ретельно працюю над нею протягом усього місяця. Спершу пишу список бажань, далі шукаю в мережі фотографії, котрі цим бажанням відповідають, роздруковую їх. І в новорічну ніч або першого січня працюю над створенням своєї унікальної мапи. Вона висить над ліжком, відтак я щодня бачу свої цілі, й це не дає мені розслаблятись. Окрім того, ось уже майже 15 років поспіль у новорічну ніч я загадую головне бажання року, записую його, і щойно годинник проб’є 12-ту – з’їдаю папірець та запиваю шампанським. Ще жодного разу цей ритуал мене не підводив.
День Святого Миколая в моїй родині святкували завжди. Ба більше: саме на Миколая, а не на Новий рік я отримувала основний подарунок. У дитинстві я була слухняною дитиною, але одного разу (як згодом розповіла мама – для профілактики) разом із подарунком Святий Миколай приніс мені різочку. Як же я плакала! Моєму горю не було меж. Я побачила в кутку тоненьку гілочку, й уже зовсім не хотілось мені тієї ляльки, яка лежала поряд із подушкою. Я ходила й цілий день приказувала рядки з віршика: «А тим, що пустували, то чортик в темний кут на пам’ятку поставить гнучкий з лозини прут!»
Що стосується бажань, то в усіх українців зараз воно єдине на всіх – щонайшвидша Перемога. А щодо особистих бажань, на те вони й особисті, аби для загалу залишатись невідомими. З подарунками на День Святого Миколая у нас із чоловіком є давня традиція. Ось уже сім років поспіль ми беремо участь в акціях від різних благодійних організацій. Механіка наступна: надсилаємо лист на адресу фонду, що хочемо взяти участь в акції «Таємний Санта». У відповідь отримуємо інформацію про дитину, якій збираємо подарунок, і що саме вона хоче. Далі купуємо все з отриманого переліку й відправляємо за вказаною адресою. Збирати такий подарунок – одна з моїх найулюбленіших справ.
Євгенія Золотоверха: «На свою сову з листом я все ще чекаю!»
У мене немає ритуалу по загадуванню бажань, але з віком не зникає радість і очікування магії під час новорічних свят і на День Святого Миколая.
Пам’ятаю, як батьки підкладали подарунки, але не безпосередньо під подушку, а поруч із ліжком. У дорослішому віці я добре на собі відчула, чому так потрібно робити. На День Святого Миколая в мене гостювала подруга, й виявляється, що тихенько поклала мені під подушку шоколадку, яку я не помітила, а потім вранці не могла зрозуміти, в чому це я, бо ж за ніч шоколад розтанув і вийшов за межі обгортки.
Насправді маленькі дива трапляються в кожного з нас увесь час, але їх потрібно вміти помічати. Як часто вирішуються дуже легко проблеми, оточуючі незнайомці, які просто хочуть підняти настрій. Справжня магія – в людях, а не в Гаррі Поттері. Хоча, на свою сову з листом я теж усе ще чекаю!
Олеся Кобзар: «Якщо в моєму листі до Миколая були помилки, то мені його повертали – переписуй!»
Щороку напередодні свят хочеться вигадати щось нове, цікаве й вірити, що здійсниться! Найбільше запам’ятався останній Новий рік перед війною. Ми всією родиною писали списки справ/планів/бажань, які хотіли б встигнути за прийдешній рік. І цікавий челендж на додачу – кожен мав вибрати й обов’язково виконати три пункти зі списків родичів, щоб були якісь спільні дійства, які об’єднують. Звісно, війна все перекроїла, але вже два роки поспіль хочеться таки зробити все те, що гуртом загадували, писали й вірили!
День Святого Миколая завжди був найчарівнішим і найтаємничішим днем у році! Ох, скільки я списала аркушів, поки мама нарешті затверджувала лист до Миколая, бо якщо були помилки, то мені його повертали – переписуй!
А коли я підросла й заявила вдома, мовляв, Миколая немає, а подарунки готують батьки, то стався цікавий випадок. Вночі я знайшла подарунки під подушкою, з твердим переконанням, що це поклали батьки. А на ранок знайшла під подушкою ще три апельсини, яких уночі точно не було!!! Мама дуже майстерно запевнила, що до цього не причетна, і я повірила, що Миколай так хоче мене переконати, що дива існують! Я й усіх однокласників переконувала, що не можна втрачати віру! Що Миколай, звісно, не може подарувати так багато, як нам хочеться, але виконати неймовірне – може!
Давно вже не загадувала бажань у цей день, хіба що з Тарасом завжди кладемо одне одному під подушки якісь милі подаруночки. Але цьогоріч у нас почнеться новий відлік віри в чудеса, бо вперше подарунки від Миколая готуємо для синочка! Розумію, що ще маленький, але традицію треба плекати змалечку! Сподіваюсь, вона житиме в нашій родині ще багато років!
Слава Соломка: «У моєму житті постійно трапляються дива!»
З приводу загадування бажань не тільки до Дня Святого Миколая, то в мене є, напевно, дуже банальна традиція: кожен вечір, коли лягаю спати, я думаю про те, що сталося протягом дня й про те, чого я хочу, уявляю якісь речі, про які мрію, уявляю так, ніби вони вже сталися в моєму житті. І звертаюся з молитвою перед сном до Бога, прошу його, щоб усе було належним чином і саме так, як я собі про це мрію.
У дитинстві я обожнював День Святого Миколая, але найкращим подарунком у цей день були не іграшки, не якісь інші дороговартісні подарунки, а найкрутішим сюрпризом було знайти під подушкою величезну шкарпетку, наповнену цукерками, всілякими солодощами й льодяниками. От кращого сюрпризу не могло й бути! І потім ми в школі обмінювалися цими шкарпетками й ділилися, в кого смачніші, в кого кращі й у кого навіть дорожчі цукерки від Святого Миколая.
А ще в моєму житті постійно трапляються дива. Точніше, я дивами це не вважаю. Хоча, інші люди кажуть, що з моєю головою щось не так, бо я постійно бачу віщі сни.
Колись, наприклад, так само мені наснився дивний сон, у якому я танцював разом з Олею Поляковою, й цікавий момент, що вона була в цьому сні вагітною. А вагітність означає, що скоро з’явиться дещо нове. І що ви думаєте?! Проходить буквально два дні, мені телефонує адміністратор Олі й пропонує знятися в новому кліпі. Думаю, це можна вважати чимось дивовижним.
А ще в мене є мрія стати ведучим «Євробачення». І я щиро сподіваюся й навіть вірю, що вона ще може справдитися. Ну, не востаннє ж гурт Kalush Orchestra, точніше, Україна стала переможцем європейського пісенного конкурсу!