У День вишиванки ведучі телеканалу «Київ» взяли участь у святковій фотосесії та запустили флешмоб під тегом #я_вдягаю_вишиванку.
Приєднуйтесь!
Вишиванка – це не лише одяг, це велика культура, традиції, спогади та навіть філософія.
Виявилося, що в наших ведучих теж є не лише улюблені вишиванки, а й історії, пов’язані
з ними – теплі, зворушливі, дивовижні.
Слухайте!
Слава Соломка: У мене є вишиванка, яка п’яте покоління живе в нашій сім’ї, і я мрію передати її вже моїм онукам
У мене є одна вишиванка, яку я майже ніколи не вдягаю. По-перше, вона велика. А по-друге, вона має велике значення для нашої родини. Хоча мама й народилася в Яготині, але весь наш рід – із Запоріжжя. Навіть мої пращури були козацькими старшинами. Так-от, під час Другої світової війни дідусь і бабуся, тікаючи від німецької окупації, йшли пішки з Запоріжжя до Яготина. На руках вони мали тоді ще зовсім маленьку мамину сестру (нині вже покійну). Тому багато речей із собою в принципі взяти не могли. Серед того згортку з крамом і була ця вишиванка. Бо дідові вона дісталася від його дідуся. Тобто ця вишиванка вже живе п’яте покоління в нашій сім’ї. На мене вона величенька, бо дідусь був доволі кремезним. Та і в принципі ця вишиванка може легко стати скоро музейним експонатом. А я її мрію передати вже моїм онукам.
Євгенія Золотоверха: Коли я вперше одягнула вишиванку, в захваті були навіть ті, хто ніколи не звертав на мене уваги
Моя перша вишиванка з’явилась у мене десь у 5 класі, здається, від татової мами передали. Вона була проста, красива й дуже приємна до тіла. Якось я прийшла в ній у школу й пам’ятаю здивування та захват у голосі деяких вчителів, які на мене жодного разу до цього не звертали увагу. Зараз розумію, що вони тоді були здивовані, що ця російськомовна дівчинка прийшла у вишиванці та й узагалі її одягнула. Тоді був стереотип, що це – не модно. Потім було ще багато вишиванок, але саме та – особлива. Насправді дуже шкодую, що не змогла її зберегти, але дуже тішуся, що тепер росте покоління, яке усвідомлює, що вишиванка – це модно, це красиво, й саме в ній можна себе відчувати незрівнянно в найтяжчі моменти життя.
Сергій Смальчук: Для мене мої вишиванки – це, перш за все, пам’ять
Першу сорочку мати вишила мені… Червоними і чорними нитками. Один в один, як в улюбленій багатьма пісні на відомий вірш Дмитра Павличка. А потім вишила другу… Третю… Четверту. Різні тканини, різні кольори, різні техніки… Та найулюбленіша – блакитна вишивка на дуже-дуже старому домотканому полотні. До геніальності проста на вигляд і неймовірно складна у виконанні, як казала матінка.
Відтак, для мене мої вишиванки – це, перш за все, пам’ять.
Дякую, Мам.
Олеся Кобзар: Вишиванка була важка, як кольчуга, але я від захоплення мало не забула тексту ролі!
У моїй свідомості до слова вишиванка підбирається один чіткий синонім – свято!
Зовсім крихіткою я любила роздивлятися свій одяг, особливо той, який мама охайно складала в тумбочку, бо до суконь у шафі я не діставала. А от те, що було в тумбочці, – якраз для допитливого карапуза. І був там окремий стосик (улюблений), бо там були святкові светрики і блузочки. Серед них, звісно, й вишиваночка, перша. Шість маленьких червоно-чорних ромбиків-квіточок на білому полотні. Варто заплющити очі – й пригадаю візерунок хрестик у хрестик. Вдивлятися в ті квіточки було чимось схожим на медитацію. Такий маленький фрагментик нашого генетичного коду, але від нього йшов шалений магнетизм. І коли була нагода одягти ту сорочечку, то сумнівів не було, що такий день буде неповторним.
На противагу цій скромні дитячій блузочці, згодом на шкільну п’єсу про Лесю Українку вчителі принесли мені лляну сорочку, розшиту бісером, але не сучасну, а десь із 50-60-х років. Вона була повністю зашита візерунками так, що тканини й видно не було. І важка, пригадую, як кольчуга. Але від захвату я тоді ледь не забула текст своєї ролі. Кожен раз, одягаючи вишиванку, я відчуваю той дитячий трепет – значить, сьогодні свято, й настрій одразу ж стає піднесеним!
Андрій Джеджула: Мама навчила мене вишивати хрестиком, тим самим, як і створюють вишиванку!
Ще в початковій школі моя мама навчила мене вишивати хрестиком, тим самим, як і створюють вишиванку!
Я пам’ятаю, що це неймовірно кропітка робота, в яку вкладаєш всю душу й досить немало часу! Кожен колір має своє значення та притаманний різним частинам України, а ось орнамент і втілення – це творчий доробок і політ душі автора! Ніколи не знаєш, куди заведе тебе муза!
Але сьогодні, в День вишиванки, хочеться, щоб уся Україна та весь світ, солідарний із нами, вдягнув усе її різноманіття, а ми всім би ще раз нагадали, що жовто-синій – найсильніший!
Тарас Кобзар: Щороку в день вишиванки дякую своїй тещі за унікальний подарунок!
Не хочу хизуватися, але я маю ексклюзивну вишиванку. Такої другої точно не існує! Бо мені її пошила моя шановна теща, мама моєї дружини Олесі. Це був подарунок на день народження. Та сорочка вже встигла засвітитися в різних ефірах і, зокрема, на телеканалі «Київ». І кожного разу в День вишиванки я телефоную тещі й кажу їй слова подяки за цей унікальний подарунок.
Ілона Довгань: Коли не знаєш, що одягнути – обирай вишиванку!
Перша вишиванка в мене з’явилась у 28 років. Купила я її на Львівщині.
Білим по чорному. Дуже її люблю. Ношу по цей день. Вона, як-то кажуть, і в мир, і в пир. Якось не було у нас в родині вишиванок, ні в мене, ні в батьків. На жаль. Хоча, моя тьотя вишивала дуже круто. В мене є її вишиті рушники 50-х років минулого століття. Вона багато плела, вишивала, гаптувала, шила. Зараз у мене є її сорочка з елементами вишивки, яку я зберігаю як пам’ять про неї. Загалом, у мене вже є вишиванки й вишиті сукні. Збираю, колекціоную, отримую задоволення від того, що їх ношу. Коли не знаєш що одягнути – одягай вишиванку. Часто ношу з джинсами в будень. І на свята теж ношу – на Різдво, на Водохреще, на День вишиванки. За кордоном люблю їх одягати. Це – як наш код самоідентифікації.
Сергій Одаренко: Моя перша вишиванка приїхала зі Львова
Я пригадую, що вишиванка в мене з’явилася наприкінці початкової школи – це десь кінець дев’яностих. Тоді, м’яко кажучи, вишиванки на шкільних лінійках не були трендом, але все ж таки потроху з’являлися. Я навіть перепитав у мами, а звідки з’явилася та й чи важко було її знайти в магазинах? Виявляється, моя перша вишиванка приїхала зі Львова… Ось такі вони – вишиті спогади!
Олеся Турчин: Вишиванка – це оберіг і штандарт, який гучно мовить про те, якого ти роду
Вишивка для мене – це про пам’ять роду. Мене навчила вишивати бабуся, її – її бабуся, ту – її бабуся, й так – до глибин коріння сім’ї. Символізм кольору, майстерність не залишити жодного вузлика чи не захованого кінчика нитки, дотик тканини, яку берегли роками у старих скринях. Ви знаєте, що чим вище в гори, чим суворіший клімат, – тим холодніші кольори візерунків? Бузковий, фіолетовий, синій, голубий. А де лагідніша природа, – там і кольори тепліші й веселіші. Вишиванка – це щось більше, ніж одяг. Це – оберіг і штандарт, який гучно мовить про те, якого ти роду.
Ігор Сємьонич: Сподіваюсь, що і сьогодні, під час війни, мій Херсон буде у вишиванках
Наскільки вам відомо, я народився в місті Херсон, на Півдні України. Ще з самого дитинства День вишиванки був для мене особливим. Це різнобарвʼя з традиційними орнаментами на одязі, частіше – саме на сорочках, підтримували залюбки всі в нашому місті. Від малого до великого. На вулицях у третій четвер травня важко побачити херсонця без вишиванки. Сподіваюсь, що і сьогодні, під час війни, цей день поверне вишиванки в деокупований Херсон. І ми сьогодні з колегами телеканалу «Київ» долучились до традиційного челенджу з нагоди Дня вишиванки! Й закликаємо це зробити всю Україну!
