Телеведуча каналу КИЇВ24 Юлія Гльоза: На хейтерів я завжди реагую усміхнено й відповідаю: «А ви – наш улюблений глядач!»

Їхній тандем із Сергієм Одаренком давно полюбився глядачам, і неозброєним оком видно, що вони – прекрасна ефірна пара, яка розуміє одне одного з півслова.

Однак від уважних глядачів не сховався той факт, що з недавніх пір телеведуча змінила прізвище: Юлія, відома всім як Боднар, тепер виходить в ефір під прізвищем Гльоза. З цього «перевтілення» ми й почали нашу бесіду.

Юлю, в який момент ти стала Гльозою, й чого ми про це не знаємо? 

Це сталося на початку вересня. Ми з чоловіком вирішили, що це свято буде виключно для нас, для наших найближчих людей, і ми цього не афішували. Він у мене теж публічна людина, теж ведучий, але ми не хотіли робити це надбанням інформаційного простору. Тобто наразі ви не знайдете фотографій у соціальних мережах. Можливо, ми пізніше поділимося, але поки ні. Ми хочемо тихо насолоджуватися своїм щастям. 

У вас у соціальних мережах загалом небагато інформації. Це така свідома позиція? 

Я не можу назвати це свідомою позицією, в мене просто на це немає часу. Адже, окрім роботи на каналі, в мене є ще робота на радіо. 

А на якому радіо?

На «Радіо Київ – 98 FM». Я веду авторську програму «Відкритий простір» про відновлення України. З гостями підіймаю теми: який вигляд повинні мати наші міста після війни, як варто підходити до процесів відбудови, чи варто це робити зараз, чи краще зачекати… Також я є частиною класної команди ранкового шоу KYIV MORNING SHOW. А ще – авторкою і сценаристкою одного ютубівського проєкту. Тому це все займає багато часу. 

Загалом я професійна комунікаційниця, і цілком логічно, що мої соціальні мережі мали б виглядати чудово. Але був такий момент, коли я адмініструвала дві-три сторінки одночасно, й дуже серйозних, у тому числі – української делегації Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи. Це потребує дуже багато часу й енергії. І вже на себе просто не вистачає сил і фантазії. Тому все для людей, все на благо інших (усміхається). 

Але мені це не створює жодного дискомфорту. Тобто в мене немає цього: «Ой, а я не публічна, а хтось не знає про мою діяльність…» Ні, мені не треба самостверджуватися за рахунок таких речей. Я знаю, що я якісно роблю свою роботу, я в цьому професіонал. І мені не треба суспільне схвалення.  

І слава не потрібна?

Ні.

Ти постійно працюєш в ефірі з Сергієм Одаренком. У вас прямо така міцна пара. Ви з ним одразу спрацювалися? 

Одразу. І мені з ним дуже комфортно й дуже легко. Мені здається, що ми на одній хвилі. Намагаємося полегшити життя колеги, а не ускладнити, поважаємо роботу одне одного. Ніхто не перетягує на себе «ковдру». Ми це навіть не проговорювали, але підсвідомо якось зійшлися на тому, що коли ви працюєте разом, має бути взаємодопомога, толерантність і повага. І навіть глядачі Сергію пишуть, що він дуже толерантний. З ним легко, тому що він… знає, коли тебе можна розсмішити, знає, коли тебе краще не чіпати. 

Відчуває?

Всі ми люди, й буває ж таке – краще не підходити. І Сергій, у силу того, що дуже довго одружений, уже людина навчена (сміється). І розуміє, як до цього ставитися. 

А що вам іще пишуть глядачі?

Пишуть різне, як зазвичай, у всіх свої вподобання. Пишуть і компліменти, але є й відверті хейтери, які не добирають слова. Я завжди усміхнено реагую на такі речі й відповідаю: «А ви –  наш улюблений глядач».

Що, дійсно не ображає нічого такого? Це ж дуже важко…

Ні, звісно, це зачіпає. Але ти ж розумієш, яка ситуація в країні. Людям зараз боляче й образливо, і для них соціальні мережі, і в тому числі – студійний вайбер, – це просто можливість висловитися. Нехай пишуть, папір усе стерпить. Я, до речі, не видаляю і не блокую. 

Юлю, а що ще є у твоєму житті, крім роботи, крім чоловіка? 

Є звичайні речі, які ти робиш щодня чи щотижня, але їх можна записати в хобі. Я обожнюю спорт. Для мене це нереальна віддушина, бадьорить і допомагає справлятися зі стресом.  Я обожнюю довгі прогулянки. Я – естет. Для мене візуальна картинка дуже важлива. 

Улюблені місця є, де ти гуляєш?

Я дуже люблю Межигір’я, Відрадний парк, парк Совки, лісисту місцевість. Все те, де масштабно. От парк Шевченка — це не моя історія, бо 10 хвилин прогулянки – і парк закінчився. А ще я люблю кулінарію. Я готую смачно, але нечасто, зізнаюся. 

А що готуєш?

Я дуже люблю просту випічку, де не треба замішувати тісто. Це різноманітні кексики, запіканки, заливні пироги, брауні. Я дуже люблю італійську кухню, іспанську, тому паста і ризото – мої фірмові страви. Можна навіть тайсько-китайську десь знайти в моїх приготуваннях. Але, якщо чесно: так, як готує мій чоловік том-ям – не готує ніхто.

У чому ти шукаєш позитив? 

Смачно поїсти (усміхається). Це, звісно, жарт. 

Позитив у тому, що ми зранку прокинулися, ми живі, здорові. У нас є можливість щось робити – це вже класно. Позитив у донатах, підтримці наших Захисників і Захисниць, допомозі іншим. Позитив у рідних і близьких. У хорошій книжці, в гарній погоді. Сьогодні не так холодно, як учора – це вже добре. Позитив є, головне його хотіти побачити. 

Скажи, а ти дивишся телевізор, крім каналу КИЇВ24, чи взагалі ні? 

Ні, не дивлюся. Скажу чесно, знову ж таки, на це немає часу, як і на соціальні мережі. Все, що мені треба, я черпаю або з друкованих медіа, або з ютубу. Коли готую на кухні, вмикаю щось суспільно-політичне, слухаю думки різних експертів. 

А які риси для тебе важливі в твоїй професії? 

Це вміння тверезо мислити, відповідальність, чесність і любов до того, що робиш. 

Багато хто з твоїх колег говорив, що одна з переваг роботи на телеканалі КИЇВ24 – що в нас немає якихось інструкцій, заборонених тем, якихось обмежень. Чи важлива свобода для телеведучих? 

Дуже! Свобода надважлива! Тому що відпрацювання будь-яких наративів пригнічує, сковує, не дає об’єктивно мислити. Це негативно впливає на когнітивні здібності ведучих. Адже, коли ти вільний у своїх думках, ситуацію можна проаналізувати з різних напрямків, висвітлити з усіх сторін, а не лише з однієї, «спущеної згори». А ще це принижує не тільки ведучих, але і глядачів, які це слухають.

Юлю, ти така молода ще, але в тебе вже така різностороння кар’єра. А є мрія про вертикальну кар’єру? Продюсеркою, директоркою, там, не знаю, власницею телеканалу, ну, умовно кажучи, якщо помріяти?

Я навіть ніколи про це не думала. Директоркою каналу – точно ні. В чому мій величезний мінус? Я ненавиджу паперову роботу. Я дуже люблю цифри, але я ненавиджу бюрократію, для мене це катастрофа. Я навіть коли міняла прізвище, то в мене основна була проблема не в тому, щоб його поміняти з точки зору прийняття самого факту. А з точки зору, що доведеться мучитися з документами. І, до речі, половину я ще не зробила досі, бо я терпіти не можу черги, ці всі папірці, які треба заповнити. А робота директора якраз таки й передбачає всі ці нюанси, багато паперової роботи. Тому – ні. 

Тобто горизонтальна кар’єра цікава більше, так?

Так. Я людина більш творча.

Скажи, будь ласка, а в журналіста чи у ведучого в кадрі має бути емпатія? От доводиться говорити про дуже важкі речі, іноді – дуже важкі. Про загибель людей, знищення будинків, про важкі ситуації з людьми з інвалідністю, з дітьми. Ось що з цим робити, щоб не вигоріти? 

Не знаю. Рано чи пізно ти все одно вигораєш, і треба брати якусь паузу. А я ще людина дуже чутлива, дуже емпатична. Здавалося б, у нас професія творча. Щодня говориш про щось нове, нові спікери, нові експерти, нові теми. Але в якийсь момент ти себе ловиш на думці, що для тебе це все одно одноманітність, і ти просто рухаєшся по накатаній схемі, уже не так кайфуючи, як раніше. І тоді просто треба видихнути… Хоча з відпустками зараз проблематично (усміхається)… Та й навіть дуже часто відпустка не допомагає перезавантажитися, якщо чесно. Просто треба знаходити для себе якісь маленькі радощі. 

А доводилося плакати в ефірі? 

Так.

А що це було? Під час повномасштабної?

Так. Це, станом на зараз, перший і єдиний момент. Це був березень, другий тиждень повномасштабної війни. Прилетіло в будинок, і залишився живим тільки дідусь, а його дочка з зятем, син зі своєю дочкою і, здається, четверо чи троє онуків, – усі загинули. І журналісти в нього брали коментар на цьому згарищі, який ми транслювали в ефірі.  Я зараз знову розплачусь… Після цього було ще було багато болю й горя, про що ми говоримо щодня. Але тоді перше усвідомлення жаху війни і цінності людського життя взяли наді мною гору… 

Це жахливо, насправді… Уяви, що тобі колись доведеться писати мемуари. Як ти розповіла б про перший день війни?

Я його проспала (усміхається). Перший день повномасштабної війни я проспала, в мене був вихідний. Мене телефонним дзвінком розбудив батько о 6-й ранку, він якраз мав їхати в той день до мене. Але точно не так рано, тому дзвінок мене здивував. А тато фактично кричав у слухавку: «Як ти можеш спати? На нас кацапи напали!». 

А потім я вже зрозуміла, що відбувається, почула вибухи. Почала моніторити новини. Дуже швидко до мене приїхав мій майбутній чоловік, і ми довго думали, що робити. Я сказала, що нікуди не поїду, буду працювати. І він мене підтримав.  

Було страшно за цей час?

Було, й неодноразово. Я 31 грудня позаминулого року поїхала по ялинку. Думаю: я таки хочу поставити ялинку, в житті так багато штучного, я хочу живу. Маленьку, зв’язану з гілочок. Тільки засунула пухнасту в машину – і якраз попала під обстріли, це був Солом’янський район, і на сусідньому кутку знатно прилетіло. Я тоді злякалася дуже. 

Примчала додому, де є укриття. Але оскільки тоді якраз вимикали світло, я вирішила: поки працює ліфт, спершу треба підняти ялинку, а вже потім у шелтер (усміхається).  Але так краще не робити. Я зазвичай оперативно спускаюся в укриття й до цього закликаю глядачів, відповідально ставитися до свого життя і здоров’я. Звісно, головне, щоб укриття було поруч, тому що багато людей нарікають, що не мають його у пішій доступності. Ну, мені тут, дякувати Богу, пощастило.

Насправді, страшно щоразу. Але це не привід припинити робити те, що мусиш. 

Юлю, про тебе кажуть, що ти дуже відповідальна… 

Є такий гріх (усміхається). У мене насправді є величезний плюс: я будь-яке складне завдання можу зробити в короткі терміни. Але водночас є і величезний мінус: якщо в мене буде рік, місяць чи тиждень на виконання цього завдання – я все одно його буду робити в останні 24 години. Це не прокрастинація. Просто таке враження, що в останній момент нейрони в мозку активізуються, вони загоряються, до тебе моментально приходить натхнення. 

Уже немає куди відступати – й ти включаєшся.

Саме так! Про що тут можна говорити, якщо я весільну обітницю писала в день заміжжя о 6-й ранку (сміється). І навіть у РАЦС запізнилась. 

Розповідай.

(сміється) Так, я, правда, запізнилася на 15 хвилин. 

Я уявляю, як чоловік нервував там!

Зовсім ні, як виявилося. Ми, до речі, були єдиною парою, хто в цей день розписувався в Палаці урочистих подій. 

Це був вихідний?

Ні, це був звичайний будній день. Я не знаю, як так вийшло. 

Просто збиралася довго, чи чому запізнилася?

Я працювала. У мене тоді ще був ефір, я поспішала на роботу, мені треба було ще дочитати якусь тему, до експерта підготуватися…

Класно! А от нове прізвище – воно таке цікаве, незвичайне. А що це за прізвище взагалі?

Здається, це польське прізвище. Я його навіть не чула до того моменту, поки ми не познайомилися із чоловіком. 

Ну, запам’ятовується – це точно. А змінити прізвище – це було твоє власне бажання? 

Не зовсім (усміхається).

Чоловіка?

Так, його. 

Це було просто бажання, чи для нього це було принципово?

Для нього це було не принципово, але важливо. Я навіть із Наталією Борисівною, директоркою нашою, радилася, казала: «Скоріше за все, я буду міняти прізвище, але це ще не точно». І вона каже: «Не міняй! Тому що Боднар – це вже бренд, глядачі вже звикли до Боднар, плюс там дуже багато всіх документів на заміну…».

Але ж у сім’ї треба йти на компроміси. Йому приємно, а мені не принципово. 

Тим більше, якщо говорити про бренд, прізвище – таке, яке дуже запам’ятовується, тому воно теж швидко стане брендом… І взагалі бренд для ведучих — це в першу чергу обличчя, в будь-якому випадку. Ти впізнаваний – а далі все підтягується.

Але я навіть не очікувала: у глядачів це викликає досі шалену цікавість! Щодня запитують, уточнюють: «а як правильно пишеться», «а чому ви змінили» й тому подібне.

Майже рекламна кампанія вийшла…

Можна й так сказати. Розтягнена в часі (усміхається).