«Це був комплімент від Бога»: ведуча телеканалу КИЇВ24 Ольга Нємцева, мама маленького сина, розповіла про те, як очікує на появу ще одного малюка

Олю, вітаємо вас із чудовою новиною! Як ви почуваєтеся на цьому терміні? Що допомагає вам залишатися активною та продовжувати працювати?

Дякую за привітання! Для нас це теж була новина, коли я дізналася, що вагітна. І новина дуже класна.

Почуваюся я, в принципі, добре. Хоча ця вагітність відрізняється від попередньої. Допомагає мені залишатися активною та продовжувати працювати деякий нечастий відпочинок, який у мене з’являється. Я зрозуміла, що моя витривалість виключно залежить від чергування діяльності. Якщо воно є – тоді я можу бути в строю.

Це стосується як постійних вихідних і побутових справ, так і постійної зайнятості на роботі. Тобто, коли я нон-стоп у русі, бігаю між своїми роботами, служінням у церкві, коли я зайнята, я досягаю своїх лімітів. І потім мені обов’язково потрібно мати час на те, щоб переключитися й побути саме в побуті.

І тоді ти з такою радістю просто миєш посуд…Точніше, ні, брешу, я не мию посуд – у мене є для цього посудомийка. Миєш підлогу, готуєш їсти, виходиш із дитиною на вулицю.

Ти кайфуєш від оцієї зміни. Потім ти можеш посидіти вдома, і згодом тобі це теж трішки набридає. І тоді ти з великим задоволенням повертаєшся до роботи.

Одним словом, моя витривалість та моя здатність працювати залежать від того, чи є в мене зміни діяльності. 

Ви чекаєте на другу дитину. Що змінилося у вашому сприйнятті вагітності порівняно з першою? Яка ви зараз? 

Ну, зараз, напевно, моя уява більше прокачана. Я розумію радість, яку я відчую, коли народиться дитина.

У мене, однозначно, є більше усвідомлення, що буде потім. Менше страху, ніж це було з першою вагітністю, тому що перша вагітність хоча і бажана, але все одно для мене це був стрибок у невідомість. Зараз я чекаю на свого малюка. Такою я є зараз, але мені здається, що вся повнота любові й повнота відчуттів, напевно, все одно розкривається саме вже після першої зустрічі з дитиною.

Хоча зараз я точно більш свідома щодо того, що відбувається зі мною, з моїм тілом, хто в мені. І що потім це будуть незабутні миті.

Авраам народився під час війни, багато хто каже, що це – справжнє випробування. Але і другу дитину ви вирішили народити саме зараз, незважаючи на складну ситуацію в країні. Що вами керує?

Так, і Авраам народився під час війни, і друга дитина буде під час війни. Що керує? Ну, я ж говорила, що хочу трьох дітей. Але насправді (усміхається), якщо бути відвертими, то це трішки незаплановано.

Хоча я й хотіла, але це трішки випередило навіть наші плани й наші розрахунки. І ще більше нас тим потішило. Тому що я вважаю, що кожна дитина – це великий комплімент від Бога. 

Війна зараз не стримує, тому що ти розумієш, що можна все життя чогось чекати. Ми з чоловіком колись одружилися й чекали, поки станемо на ноги, поки буде своє житло. Потім чекали, не знаю, чого – ще чогось.

Потім настав ковід, і ми думали, що будуть легші часи після ковіду. Потім настала війна. А всьому є свій час, і поки ще є репродуктивний вік, то треба реалізовувати свою мрію. І жоден путін, напевно, не має на це впливати.

Як ви готуєте Авраама до появи малюка? Він уже розуміє, що стане старшим братом?

Авраама я ще ніяк не готую. Він іще не розуміє, що буде старшим братом, йому ще немає двох рочків. Одного разу було таке, що він подивився на мій живіт, так от його торкнувся, а потім подивився на свій живіт і торкнувся свого живота. І такий був у нього знак питання.

І ще одного разу він так от підійшов і поцілував мені живіт. Але жодні ці прояви не можуть бути зрежисовані, і я не можу на них впливати жодним чином. 

Чи має майбутнє маля вже ім’я, або хоча б чи маєте вже список улюблених варіантів?

Чесно кажучи, зважаючи на те, що ми ось-ось дізналися стать… А до того, як ми провели гендер-паті, в нас не було взагалі жодних розмов про ім’я.

На гендер-паті ми здивувалися, дуже сильно здивувалися. І ще не говорили про те, як назвемо, але, скоріш за все, що ми піднімемо наш попередній список, з якого й Аві, з того переліку, й подивимося, що в нас там є. Скоріше за все, буде ім’я, яке ми не використали попереднього разу.

Значить, буде знову хлопчик… Вам належить бути мамою хлопчиків, є думка, що це – не найпростіша історія. Що ви думаєте про це?

Я ніколи взагалі не думала, що буду мамою хлопчиків. Усе життя я себе відчувала мамою дівчинки.

Можливо, тому що моя мама мені дуже часто говорила, що дівчата –  найкращі, спокійні, благородні, чемні. Що з ними легше. А хлопці – це хаос, бунт, нестримність.

Зараз я не можу сказати нічого стосовно того, як бути мамою дівчинки, а щодо того, як бути мамою хлопчика – це бути дуже сильно улюбленою. Я відчуваю прямо його любов дуже сильно, й вона от особлива, ця любов. І це мене… Ну, сказати, що тішить – це нічого не сказати. Ті почуття, які він дарує, цю ніжність, – вона незрівнянна!

Але я так підозрюю, і, знову ж таки, мама мені говорить, що Аві дуже активний. Що я такою не була, що моя сестра такою не була, ну, й ті діти, які далі були в нашій родині. Але мені все подобається, мене все влаштовує.

Тому я не можу сказати, що бути мамою хлопчика – це найпростіше. Але, наприклад, тобі не треба так сильно заморочуватися над його зовнішнім виглядом. Там менше аксесуарів, ти не настільки вибаглива стосовно стилю, його луків і так далі. От, напевно, в цьому простота. Хоча, я не знаю… 

Чесно кажучи, в глибині себе я хотіла, щоби друга дитина – це був хлопець. Тому що мені сподобалося. Незважаючи на те, що я була впевнена і в першу вагітність, що я ношу дівчинку, і багато хто з родичів очікував дівчинку.

Потім, коли народився Аві, я сказала, що це найпрекрасніше, що може бути – бути мамою хлопця. Ну, й потім теж, хоча багато хто з родичів хотів і замовляв дівчинку, десь у мене була тяга саме до хлопця.

Олю, ви втомлюєтеся? Тому що зараз на вас і робота, й дитина, й дім. Як ви знаходите баланс, натхнення, сили?

Звісно, я втомлююсь. У мене бувають дні, коли ти починаєш день о 4-й ранку. Точніше, ти завжди починаєш день о 4-й – 4:30 ранку. І він закінчується, зважаючи на те, що в тебе дві роботи, подекуди – о 8-й вечора. І я не можу сказати, що я прямо дуже натхнена і сповнена сил повертаюся додому.

Звісно, я втомлююсь, виснажуюсь. І ти повертаєшся додому – і вдома в тебе теж є обов’язки. Хоча мені й допомагають зараз дуже сильно мої родичі.

Чи є у вас плани на майбутнє після народження другої дитини? Плануєте швидко повернутися в ефір чи хочете довше побути з малюком?

Щонайменше 4 місяці я планую побути вдома. Ну, принаймні, я так сказала на роботі. А потім, думаю, що буду повертатися в кадр.

Хоча мені важко зараз уявити, що щодня треба буде по буднях після нестабільного сну, але все одно о 4-й їхати на ефір… Ну, побачимо. Я не хочу прямо гарантувати залізобетонно чогось, але поки що такі плани.

4 місяці з малюком – і потім в ефір. 

У вас вдома троє котів! Вони залишаться з вами після народження синочка чи доведеться їх поки що переселити? Багато хто побоюється, що тварини можуть призвести до алергії чи просто не надто адекватно реагувати на появу «конкурента» за їхню увагу?

Та, звісно, коти будуть із нами!

Вони з нами були й після того, як Аві народився, тоді от у нас був найбільший страх: що буде, коли ми принесемо його з пологового будинку. Все нормально. Аві зараз господар, вони його бояться.

Сто відсотків коти лишаться, нікуди вони не будуть переїздити. Всі втрьох будуть коти, і діти, – всі разом будемо розбудовувати своє щастя. 

Що для вас стало найзатишнішим моментом (або класним інсайтом) під час цієї вагітності?

Найзатишніші моменти? Напевно, їх декілька. 

По-перше, і інсайт, і оцей супер-момент – це той сам момент, коли взагалі я дізналася, що вагітна. Я ж кажу, це було великим подивом. І я була спантеличена, ошелешена й ощасливлена водночас.

І це був дуже щемкий момент. Я пам’ятаю, що заплакала, коли побачила дві смужки. Я подякувала Богу за це.

Я в такі моменти, і в першу вагітність, і в другу, напевно, ще більше себе відчуваю обраною. Я не сприймаю вагітність як належне. Мені здається, що щоразу це – дійсно диво. Це диво і такий от прояв божественної ласки неймовірної. От це, напевно, що такий найбільш трепетний був момент. 

Потім, звісно, коли перші рухи відчула.

Потім – коли побачила на УЗД. Це теж дуже особлива мить. Хоча ти, в принципі, там зараз і уяву маєш більшу, й можеш собі намалювати це, як там дитина в тобі рухається, як вона там облаштувалася. Але коли ти бачиш це на УЗД, то це теж дуже проникливо. 

Ну, і інсайт для себе самої (усміхається). Я сказала, що гендер-паті потрібна. Перша гендер-паті в нас не склалася, тому що мені одразу лікар повідомив стать дитини. Не склалося так, щоб його попередити про те, що не треба говорити, і він це випалив в обличчя.

Але це, однозначно, дуже різні емоції: коли тебе ошелешують в лоба в кабінеті лікаря, й коли це відбувається в такий от грайливий, романтичний спосіб як гендер-паті. 

Хоча мені було важко її організувати, зважаючи на всі графіки родичів, зважаючи на те, що ми такі заклопотані й виснажені. І коли вже все й технічно облаштували, навіть у той день, коли це було заплановано й куплена вся атрибутика для гендер-паті, ми не змогли її провести. Тому що, знову ж таки, дехто поїхав на роботу, тому що затрималися на попередніх зайнятостях… І перенесли гендер-паті на наступний день.

Одним словом, ідеальних умов не було. І Аві дуже сильно вже хотів спати, й ми такі вже були: ну, давайте, давайте, давайте. Поки налаштували камери, поки організували зйомку.

Але оця мить – вона незабутня! Я пам’ятаю цю секунду, коли я побачила блакитний колір. І це теж, напевно, на все життя враження.

Що ви сказали б жінкам, які бояться ставати матерями в наш непростий час?

Та я не знаю, що говорити. Зараз, що не скажи, тебе звинуватять у чомусь. Не знаю. Я би собі сказала, однозначно, що попри страх… а страх же може бути різний… До слова, страх війни був у моєму випадку слабший, ніж страх того, що ти не впораєшся, що ти не подолаєш цих недоспаних ночей, що ти будеш не такою маневреною мамою. Ну, коротше, в мене було дуже багато страхів. І все це відкладалося, відкладалося, відкладалося, бо нібито хотілося ще трішки стати кращими, трішки стати багатшими, трішки ще пожити для себе, трішки ще повеселитися.

Собі би я, напевно, сказала, що це найбільший обман, який сидів у моїй голові, і що з появою дитини ти не зникаєш, ти примножуєшся. І з появою дитини ти живеш, так само живеш, можливо, навіть повнішим життям. Моє життя зараз досконаліше, благословенніше.

Тому собі, напевно, я точно би сказала, що, Олю, треба раніше запрягати. Ну, як раніше? Я й заміж вийшла в 30 років, раніше ніяк не могло бути. Але все одно, народжуйте раніше (усміхається), бо вам може сподобатися, й потім ви будете такою, як я, у якої план – троє дітей щонайменше, і треба все це встигнути, і при цьому врахувати вікові особливості.