Ще один день заради мирного життя: як працівники КИЇВ24 сьогодні боронять Україну

 

Ці люди – не герої з кіно. Це звичайні журналісти, монтажери, ведучі, редактори,  які обрали шлях боротьбы за свою країну. І кожен з них має свою історію. Їхні відповіді – щирі, гострі, іноді болісні. Але вони дають нам надію.

Родіон Маляр, солдат десантно-штурмових військ ЗСУ, до війни – режисер монтажу КИЇВ24:

«Мене мотивує боротьба за незалежність України, за її територіальну цілісність… Це  екзистенційна боротьба з ворогом. Щоранку я говорю собі: ще один день. Це заряджає мене – на життя, на роботу, на виконання завдань. Просто ще один день. Ще один крок до перемоги».

 

Олександр Даниленко, старший лейтенант Держприкордонслужби України, до війни – війсковий оглядач, ведучий і редактор:

«У вільний час, коли є можливість, читаю книги, дивлюсь футбол, фільми. Це допомагає зберегти себе. Але найсильніша мотивація – мій син. Хочу, щоб він виріс, пишався, що його батько захищав його майбутнє. Щоб він розумів: тато був далеко не через байдужість, а заради нього, заради його безпеки і спокою». 

Максим Прокопенко, сержант Сил безпілотних систем Збройних сил України, до війни – головний редактор, ведучий:

«Якщо чесно,  більше, ніж ворог у прицілі, мене нічого не мотивує (сміється). Але якщо серйозно, – це цінності. Те, за що ми стоїмо. Те, заради чого ми боремося. Ми все ще любимо людей, яких захищаємо, навіть якщо з кожним днем важче. І моя внутрішня мотивація – це усвідомлення того, що я роблю, і чому не можна зупинятись».

Евеліна Котлярова, солдат ЗСУ, до війни – редакторка та журналістка:

«У мене багато знайомих загинуло. І я не маю морального права зупинитися. Потрібно продовжити їхню справу. Помститися. Захистити тих, хто має шанс жити мирно. Якщо вже взявся, мусиш довести до кінця. Це не просто служба. Це відповідальність».

Роман Сидор, солдат ЗСУ, до війни – журналіст КИЇВ24:

«Мене мотивує думка про майбутнє. Про усмішки рідних, про те, щоб поруч була кохана людина, щоб дитинка бігала під сонцем, а не ховалася від обстрілів. Я собі кажу: потрібно багато працювати заради майбутнього. Ми заслуговуємо на свободу, і я борюся за це».

Святослав Тромса, старший солдат Національної гвардії України, до служби – кореспондент у відділі новин телеканалу КИЇВ24:

«Коли служба по 12-24 години, фізично виснажуєшся. Мене рятує музика: вмикаю навушники, слухаю улюблені пісні. Допомагають книжки – зараз читаю «Гра в перевдягання» Артема Чеха. Вона дає сили. Бо розумієш: не ти перший проходиш через це. І молюся. Коли важко, молитва дає світло. І вона нагадує: так буде не завжди».

Микола Полосін, сержант Сухопутних військ ЗСУ, журналіст, теле- та радіоведучий:

«Я пішов добровольцем, знаючи, що буде важко. Але коли думаю, кого хочу захистити – людей, дітей, тварин, котів, собак – з’являється внутрішня броня. Ми підтримуємо одне одного: жартами, розмовами, просто увагою. Це звичайна людська взаємодія. Головне, пам’ятати: навіть маленька дія може мати велике значення для майбутньої перемоги».

Роман Каленіченко, сержант Національної гвардії України, до війни – режисер ефірної апаратної та інженер відділу технічного контролю відеоматеріалів:

«У мене двоє синів. І якщо не повернуся,  їм нікому буде подивитися в очі. Я просто зобов’язаний повернутися. Не маю права не повернутись. І кожен день, коли трудно, згадую, заради чого все це. І йду далі».

Роман Процик, військовослужбовець, до війни – керівник digital-відділу:

«Моя віра – у людей. У правду. У країну. Я вірю, що після перемоги ми всі, хто зараз на передовій і хто залишився тут, зможемо збудувати нову Україну. І для цього кожен має працювати на своєму фронті. Ніхто не має права здаватися».

Валерій Калниш, молодший сержант 1-го корпусу Національної гвардії України «Азов», до війни – телевізійний журналіст і радіоведучий:

«Нас вже давно не треба називати героями. Ми звичайні люди, які захотіли захистити своїх. Нас підтримують побратими. І якщо вони можуть, значить і я можу. Іноді достатньо просто сказати правду, просто бути поруч. І кожен день, коли бачиш, як хтось падає,  підставити плече. Саме це дає силу боротись далі».

Михайло Когут, головний сержант Державної прикордонної служби України, раніше – продюсер ранкового ефіру телеканалу КИЇВ24:

«Я не маю жодних особливих рецептів, як витримати. Просто знаю – це потрібно. Це обов’язок. І мене мотивує рух уперед. Я не люблю застій. Навіть війна – це рух. І я хочу дивитися в завтра. Вірю, що воно буде. І воно буде за нами».

Усі вони – з різних кімнат редакцій, з різних відділів: монтаж, ефір, діджитал, радіо, редакція телеканалу. Але сьогодні вони в строю. Але їхня мета – та сама, що й у цивільному житті: правда, інформація, допомога людям. Лише зараз ця допомога набрала іншого значення.

Їхня мотивація – не лише в стриманих фразах. Це про любов: до країни, до рідних, до життя. Це про віру, яка не дає зламатися. Це про відповідальність  перед тими, хто вже не з нами, перед тими, хто чекає.

У цей День Збройних Сил України ми, ваша команда, ваша редакція,  дякуємо вам. Ми пишаємося, що ви робили новини разом з нами. І пишаємося, що сьогодні ви стали їхніми творцями на фронті. Ми чекаємо, що коли закінчиться війна, ви знов повернетесь до мирної професії.

Тож: ще один день. Ще один крок до перемоги. Разом.