Як почати говорити українською? Ведучі телеканалу «Київ» Слава Соломка, Тарас Кобзар, Ілона Довгань та Сергій Смальчук написали диктант національної єдності та поділилися особистими історіями переходу на українську мову

Результати опитування, проведеного соціологічною групою «Рейтинг», свідчать, що за останнє десятиліття спостерігається стала динаміка зростання кількості тих, хто вважає українську мову рідною: з 57% у 2012 році до 76% у 2022-му.

Водночас, російськомовний сегмент українців поступово зменшується: у 2012-му таких респондентів було близько 40%, а на початку війни – 18%.

Натомість, «перетік» російськомовних відбувається у сегмент «двомовних» (з 15 до 32%).

Важливим є й факт, що дві третини тих, хто користується двома мовами в побуті, готові найближчим часом перейти виключно на українську.

Серед російськомовних – таких третина. Безпрецедентне єднання суспільства на тлі війни різко вплинуло й на ставлення до статусу мови: сьогодні абсолютна більшість (83%) – за те, щоб українська була єдиною державною мовою в Україні.

У День української писемності та мови, який відзначають в Україні 9 листопада, ведучі телеканалу «Київ» Слава Соломка, Тарас Кобзар, Ілона Довгань та Сергій Смальчук долучилися до написання диктанту національної єдності. Вони також поділилися власним досвідом переходу на українську та дали декілька порад тим, хто збирається, але з якихось причин поки не наважився це зробити.

Слава Соломка:

«Переді мною ніколи не стояло питання переходу на українську мову, тому що я завжди бездоганно нею володів, а в університеті вивчав українську орфоепію (правильну вимову українських слів).

Тому зараз мені часто ріже по вухах, коли публічні люди – телеведучі, політики – роблять дрібні орфоепічні помилки.

Наприклад, слово «дивишся» правильно вимовляти «дивисся».

Це нюанси, але говорити потрібно красиво. В цьому питанні я є грамар-нацці.

З приходом на телебачення, для того, аби перелаштувати мислення на українську (а думав я все одно російською), Маша Єфросініна порадила мені читати «Гаррі Поттера» українською, адже там дуже жива й сучасна українська мова, а переклад першої частини «Гаррі Поттера» визнано найкращим у світі.

Зараз я зайнявся вдосконаленням мови нашими неповторними ідіомами, фразеологізмами й приказками.

«Кукушка хвалит петуха за то, что хвалит он кукушку» українською «Хвалять, батьку, люди нас – то ви мене, то я Вас» звучить значно соковитіше.

Коли виникає бажання зараз говорити російською, я роблю «Пельку на петельку».

Ілона Довгань:

«Я народилася в російськомовному містечку Комсомольськ на Полтавщині. Там свого часу, при Радянському Союзі, був гімн зі словами: «если есть Комсомольск на Амуре, значит будет Комсомольск на Днепре».Словом, у 70-х роках туди на молодіжне будівництво з’їжджалася молодь з усього Союзу. Відповідно, приїхали й мої батьки. Це була «солянка» людей звідусюди, й говорили ці комсомольці теж, в основному, російською. Хоча, вдома, на кухні, поміж собою, як у нас, говорили українською. А в магазинах, садочках, школах – російською. Все російською. У нас не було жодної школи з українською мовою навчання. Шість шкіл у місті – і всі російськомовні. Бо так було при «совку». Влітку мене відвозили в село до бабусі на Кіровоградщину, й там я говорила суржиком.

Українську мову й літературу в школі дуже любила, брала участь у шкільних олімпіадах, багато читала українською. Мені здавалося, що я знаю українську добре, поки не переїхала в Київ і не почала працювати в прямому ефірі, вести розмовні програми з політиками. Коли не по суфлеру в новинах, а від себе ведеш діалог, і треба швидко вставити слово, думку, відреагувати. І тут почалися «завтики»… Я довго згадувала, як це чи інше слово буде українською, «екала», добирала синоніми й зрозуміла, що з цим щось треба робити. Так не годиться працювати ведучій у прямому ефірі з топ спікерами.

Що я робила:

• купувала газети, журнали українською;
• сайти в інтернеті перемикала на українську версію;
• дивилася фільми українською, слухала радіо, інтерв’ю українською;
• виписувала незвичні для мене слова українською, запам’ятовувала й намагалася їх більше вживати;
• спілкувалася українською з колегами;
• читала більше книжок українською;
• вдома, з батьками, попри те, що вони говорили суржиком, продовжувала вживати питомо українські слова, говорити правильною літературною мовою.

Тепер мені складно в ефірі говорити російською, я забуваю російські слова. І мені дуже подобається українська мова. Люблю українські пісні. Із задоволенням співаю їх в Україні та за кордоном».

Сергій Смальчук:

«Я раніше говорив суржиком. Мама теж розмовляла суржиком, але з українською в основі. На мою думку, щоб перейти на українську мову, потрібно, перш за все – захотіти! І не зважати на тих, хто закидає щось на зразок «ти неправильно говориш», «для чого ти перекручуєш» чи «а що, не могла раніше?» Це дуже круте й дуже правильне рішення, і жодна обставина чи людина не має стати цьому на заваді, якими б мотивами вона не керувалася.

У мене є чудовий приклад переходу на українську мого знайомого. Хлопець з Ірпеня, власник дуже модного салону по стрижці собак, за класикою жанру, постійно говорив: «я бы с удовольствием, но я всю жизнь думал на русском, и вся семья говорит на русском и все остальное…» Він був настільки російськомовний! У них сімейний чат був російською. І от він на якомусь етапі каже: «Ну, окей, я спробую». І він навіть прислав мені скрін переписки в сімейному чаті, де він написав щось типу: «Родня, я решил перейти на украинский». Словом, він періодично запитував мене: «а як це», «а як те правильно» й десь через місяць почав говорити українською дуже пристойно, а місяці за два він уже щебетав, як соловейко.

Питання переходу на українську я також неодноразово піднімав в ефірах. Так-от, мудрі люди радять багато читати й говорити, говорити, говорити.

Мені у школі дуже кльово викладали російську, й за необхідності я нею спілкувався. Мені навіть моя одногрупниця свого часу казала: «Ти ж навіть без акценту говориш».

Раніше це було виховане типу: «с тобой на русском – и ты тоже». Але роки два тому я взагалі відмовився від російської. І зараз я російською спілкуюся тільки в ефірі лише з іноземцями, умовно кажучи, з литовцями, балтійцями, грузинами, які не розуміють української. І я реально ловлю себе на думці: «Мені дуже важко зараз спілкуватися російською!» Я підбираю слова… Це я до того, що коли повністю занурюєш себе в середовище й відмежовуєш від якихось речей, то воно якось швидше вкладається, й отримуєш крутий результат».