Простір для тих, чий голос має звучати: про форум «Жіночність і Сила»
Днями у столичному Марун Хабі було гаряче не від обігрівачів, а від градуса відвертості. Друга зустріч на платформі для спілкування ветеранської спільноти «Жіночність і Сила», яку організував Київ Мілітарі Хаб за підтримки КМДА, об’єднала жінок із найрізноманітніших військових підрозділів. Хтось одягнув піксель ще у 2014-му, хтось ухвалив це рішення після великого вторгнення, а хтось уже будує своє цивільне завтра. Але об’єднав їх досвід, що назавжди переплавив життєві пріоритети.
Головна тема цьогорічного зібрання звучала глибоко й програмно: «Повернення до себе: жінка під час війни – від внутрішньої опори до нових можливостей». Окрім панельних дискусій, тут не було бар’єрів: учасниці могли наживо поспілкуватися, поставити питання спікеркам і знайти своїх. Бо іноді одна розмова з людиною, яка пройшла подібне пекло, рятує краще за будь-який формальний психологічний курс.
Відкривала захід заступниця голови КМДА Марина Хонда. Вона наголосила на тому, що на тендітні плечі захисниць лягло колосальне навантаження: фронт, діти, побут, відповідальність за близьких. І в цій гонитві за званням «сильної жінки» критично важливо не втратити власне «я». Посадовиця окремо зупинилася на міській цільовій програмі «Підтримка киян – Захисників та Захисниць України» на 2023–2027 роки, розповівши про роботу Київ Мілітарі Хабу, комплексний супровід, психологічну допомогу та перенавчання. Головний меседж міської влади простий: «Люди – це не галочки на папері», а міські послуги мають формуватися виключно через живу комунікацію та реальні запити самих ветеранок.
Військові професії без гендерних знижок
Перша панельна дискусія мала промовисту назву – «Військові професії, які руйнують стереотипи». Обговорення модерувала ведуча телеканалу КИЇВ24 Юлія Гльоза, а до розмови долучилися потужні спікерки: Олена Апчел, лейтенантка, представниця Офісу військового омбудсмена; офіцерка групи психологічної підтримки персоналу Річкової флотилії ВМС ЗСУ Катерина Болдирева, лейтенантка, офіцерка секції S-9 загону «ХІІІ Легіон Омеги» Вікторія Лисюк, старша солдатка, парамедикиня Сухопутних військ ЗСУ Оксана Чорна.
Кожна історія тут розривала шаблони. Режисерка за освітою та докторка наук Олена Апчел зізналася, що до вторгнення навіть у страшному сні не уявляла себе у війську, проте захист країни назвала базовою громадянською відповідальністю.
Луганчанка Катерина Болдирева пройшла довгий шлях із 2014 року: від адміністративних посад і зв’язку до офіцерського звання. Сьогодні вона працює з людьми, повертаючи їх до життя після бойових завдань, і чесно говорить про найбільший біль: тривалу розлуку із сином, який на початку вторгнення залишався в окупованому Бердянську. Це порушило чи не найгострішу тему для жінок у формі – почуття провини за неможливість бути поруч із дитиною та суспільний тиск, який вимагає від жінки «бути ідеальною матір’ю, ідеальною військовою одночасно».
Своєю чергою, Вікторія Лисюк, яка приєдналася до «Омеги» у 2023 році (коли її донечці було півтора року), довела: професійність у спецпідрозділі визначає аж ніяк не стать, а холодна витримка, вишкіл і лідерство.
Життя після служби: шлях до себе
Друга дискусія «Моє життя не закінчується на слові ветеранка» фокусувалася на переході до цивільної реальності. Голова Жіночого ветеранського руху Катерина Примак та в.о. директора Київ Мілітарі Хабу Олександра Соя говорили про те, як знайти себе заново.
Катерина Примак поділилася досвідом створення соціального підприємства «Цех by Ветеранка», чесно розповівши про гранти, податки, ризики й те, чому не варто вимагати від себе миттєвих звершень після демобілізації.
Своєю чергою, Олександра Соя презентувала фінансові інструменти підтримки від міста: міська програма мікрогрантів на власну справу у 2026 році становить 200 тисяч гривень, а на 2027-й заплановано її збільшення до 350 тисяч гривень. Хаб бере на себе супровід, юриспруденцію та консультації, залишається лише наважитися.
А завершився день практичною сесією з ветеранкою та фахівчинею з ветеранських політик Дарою Фугалевич, де говорили про особисті кордони, зняття соціальних масок і пошук внутрішнього ресурсу за принципом «рівний – рівному».
За лаштунками події: інтерв’ю з Юлією Гльозою
Ми зустрілися з ведучою телеканалу КИЇВ24 Юлією Гльозою, щоб поговорити про те, що залишилося за кадром офіційних звітів, про емоції від модерації та внутрішню трансформацію жінок, які тримають небо й тил України.
Юліє, ви стали ведучою та модераторкою зустрічі «Жіночність і Сила», яка об’єднала військовослужбовиць. Чим для вас особисто була важлива участь у цьому заході?
Для мене це була можливість не просто модерувати захід, а стати частиною дуже важливої розмови про жінку, її силу, свободу та право бути собою. Мене особливо зачепила сама ідея зустрічі: жінка не повинна постійно бути сильною лише тому, що цього від неї очікує суспільство. За кожною військовою формою стоїть особистість, зі своїми мріями, переживаннями, амбіціями та потребами. І мені хотілося, щоб кожна учасниця відчула: її бачать не лише як військовослужбовицю чи ветеранку, а насамперед як людину.
Ви модерували дискусію «Військові професії, які руйнують стереотипи». Що найбільше вразило вас в історіях жінок, які сьогодні служать у війську?
Мене вразила багатогранність цих жінок. Перед нами були представниці абсолютно різних напрямів: від психологічної підтримки військових і захисту прав військовослужбовців до спеціальних підрозділів та військової медицини. І кожна з них демонструвала, що професійність не має статі. Але найбільше мене вразило те, що за їхньою силою та компетентністю немає потреби щось комусь доводити. Вони просто роблять свою роботу, беруть відповідальність і реалізують себе там, де вважають за потрібне.
Під час зустрічі говорили про службу, материнство, професійну реалізацію та право жінки бути собою. Яка тема викликала найбільший відгук серед учасниць?
Мені здається, найбільший відгук викликала тема бути різною. Адже жінка може бути сильною, але водночас втомлюватися; бути професіоналкою, але мріяти про зовсім іншу реалізацію; мати військовий досвід, але не хотіти, щоб він визначав усе її подальше життя. Ми часто говоримо жінкам, наскільки вони сильні, але значно рідше запитуємо, чого вони насправді хочуть. І мені здається, саме можливість відкрито говорити про це стала однією з найцінніших частин зустрічі.
Чи була під час дискусії історія, відповідь або момент, який особливо запам’ятався вам і змусив замислитися?
Мені особливо запам’яталася думка, яка фактично проходила крізь усю нашу дискусію: військовий досвід – це важлива частина життя жінки, але він не повинен ставати єдиним визначенням її особистості. Ми говорили про службу, відповідальність, лідерство, але також про мрії, звичайні людські бажання та майбутнє. І я вкотре подумала, наскільки важливо не зафіксувати людину в одному статусі, навіть якщо цей статус викликає величезну повагу. Людина завжди більша за свою професію, посаду чи життєві обставини.
Модерувати розмову з військовослужбовицями, які мають складний особистий і бойовий досвід, – особлива відповідальність. Як вам вдавалося знаходити баланс між гострими запитаннями, делікатністю та щирістю розмови?
Для мене головним було пам’ятати, що ми зібралися не заради гучних заголовків чи емоційних сенсацій, а заради жінок та їхніх історій. Я намагалася ставити запитання, які відкривають особистість, а не змушують людину знову переживати складний досвід. Водночас не хотілося перетворювати розмову на формальний обмін правильними фразами. Мені важливо було створити атмосферу довіри, у якій можна говорити відверто і без тиску. Я переконана, що хороша модерація – це не лише вміння поставити влучне запитання, а й уміння слухати, розуміти та не перебивати.
На вашу думку, які стереотипи щодо жінок у війську сьогодні найважливіше руйнувати, зокрема через медіа?
Насамперед – стереотип про те, що існують суто чоловічі та суто жіночі професії. Або жіночий і чоловічий стиль лідерства. А ще нібито жінка у війську обов’язково повинна бути якоюсь особливою, щоб заслужити визнання. Її професійність має оцінюватися за компетенціями, знаннями та результатами, а не за статтю. І ще один важливий момент: медіа не повинні показувати військовослужбовиць виключно через призму героїзму чи жертовності. Вони мають розповідати про їхні професійні досягнення, інтелект, лідерство, амбіції та звичайне людське життя. Бо видимість різних жіночих історій – це теж спосіб змінювати суспільство.
Що особисто ви винесли із цієї зустрічі? Чи змінила вона щось у вашому сприйнятті жінок, які обрали військову професію?
Вона не стільки змінила моє сприйняття, скільки зробила його глибшим. Я ще раз переконалася, що не можна оцінювати людину лише через її професію чи обставини, у яких вона опинилася. Мене надихнула здатність цих жінок залишатися відкритими до нового, говорити про майбутнє, професійну реалізацію, власні мрії. І я винесла для себе дуже важливу думку: справжня сила не в тому, щоб ніколи не слабшати, а в тому, щоб мати свободу бути собою в будь-яких обставинах.
Чому, на вашу думку, важливо створювати такі майданчики для спілкування військовослужбовиць і ветеранок та робити їхні історії видимими для суспільства?
Підтримка починається з відчуття, що ти не одна, що тебе розуміють і що твій досвід має значення. Такі зустрічі дають можливість не лише поділитися історіями, а й знайти однодумців, нові можливості, професійні контакти та навіть нові сенси. Особливо важливо, що тут жінки можуть говорити не лише про війну та службу, а й про життя після неї, про свої плани та бажання. Суспільство має бачити в них не тільки захисниць, яким ми безмежно вдячні, а й особистостей. І найголовніше – ми повинні не просто захоплюватися їхньою силою, а створювати умови, у яких вони зможуть жити, розвиватися, реалізовуватися та бути щасливими.
Далі буде. Київ Мілітарі Хаб планує зробити такі зустрічі регулярними.
Олеся та Тарас Кобзар вийшли на сцену Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в…
З початку повномасштабної війни понад 30 працівників телеканалу КИЇВ24 та Радіо Київ FM поміняли ефірні…
12 листопада у Музеї історії міста Києва відкриється унікальна виставка-презентація благодійного фотопроєкту телеканалу КИЇВ24 та…
До вступу до лав ЗСУ Роман Сидор висвітлював події для столичних глядачів. Коли влітку 2022…
20 жовтня в ефірі телеканалу КИЇВ24 відбулася прем’єра масштабної документальної стрічки «Рятівний полон». Проєкт присвячено…
Ще вчора вони йшли в Україну зі зброєю в руках, нищили наші міста та вбивали…