У «Відкритому уроці» сьогодні бере участь понад 130 викладачів київських шкіл, ліцеїв, а також з Інституту післядипломної педагогічної освіти Київського університету ім. Бориса Грінченка. Проект є соціальним і дуже потрібним не тільки у разі переведення шкіл на дистанційне навчання. Адже ці телеуроки можна використовувати як додатковий матеріал. Як виявилося, одним з найпопулярніших «телевчителів» є викладач історії України з ліцею № 157 Сергій Берендєєв. Він розказав, як зробити уроки з історії та скласти ЗНО.
– Звичайний урок в школі триває 45 хвилин, а вам потрібно встигнути розкрити тему в телеуроці за 15-20. Як ви вкладаєтеся в цей час і як зробити так, аби дитина захотіла подивитися це відео?
– Насправді в школі багато часу витрачається на спілкування з дітьми, обговорення і виконання завдань і таке інше. Телевізійний урок йде більше як лекційний, з постановкою певних проблемних завдань для дітей, які вони потім можуть виконати. Але найголовніше – відео має бути цікавим. Нудний телеурок ніхто не подивиться. Тим більше, що в YouTube багато інших джерел, на які дитина може переключитися.
Але я намагаюся таким чином підходити і до уроків в школі. Я обожнюю свій предмет. Просто у багатьох людей склалося хибне враження, ніби вивчення історії – це запам’ятовування дат і якісь нудні події. А для мене це – цікаві історії про людей, про славні сторінки нашого минулого, про наших предків, з яких ми можемо брати приклад і творити своє світле майбутнє. Часто говорять, що у нас сумна історія, що Україну постійно завойовували, постійно були якісь негаразди. В мене інший підхід. Я завжди можу знайти приклади, які діти порівняють з сучасними реаліями. Наприклад, недавно записав телеурок про гетьмана Сагайдачного, який, маючи набагато менше вояків, розгромив багатотисячну армію Османської імперії. І це можна перенести на сучасні реалії, коли нашим добровольцям вдавалося стримувати ворога на Сході країни.
– До речі, на вашу думку, в чому полягав секрет Сагайдачного?
– Правильно обрані тактика і стратегія. І він не боявся нести відповідальність за свої рішення, оскільки завжди знаходився поряд зі своїм військом. І був для своїх людей прикладом.
Тож історія – це така наука, яка має і виховний, і ідеологічний, і національно-патріотичний аспекти. Ми маємо знати, що є нащадками великих козацьких родів, воїнів, яких знали в усьому тогочасному світі. Вони були не такими, як про них розказували, наприклад, в радянські часи, що нібито козаки були просто знедоленими селянами. Насправді це зовсім не так.
– Як на вашу думку, характерники існували?
– Тут історія не однозначна. Наприклад, Івана Сірка вважають одним с найяскравіших і найвідоміших характерників. Їм приписували якісь магічні здібності, навіть, що вони вміли літати або зупиняти кулю поглядом. Що їх шабля не рубала, а куля не брала. Насправді, все це можна пояснити. І про це я розповідаю у своїх телеуроках на «Києві», пояснюючи козацьким бойовим мистецтвом, вмінням виживати у степу, правильно організовуватись. На даний момент дослідження кажуть, що характерники – це все ж таки видумка, але мені вона дуже подобається.
– Як козаки навчилися такої тактики?
– Наприклад, я розповідав на одному з телеуроків про тактику з використанням таборів. До цього її використовували в Чехії таборити. Наші українські шляхтичі брали участь у цих військових подіях. Військовими ж раніше в першу чергу була еліта. Вважалося за честь брати участь в військових походах. Вони там отримали відповідний досвід. І потім просто вдосконалювали. Якщо порівняти з вояками з інших європейських армій того часу, то козаки відрізнялись універсальністю. Тобто вони вміли їздити верхи, стріляти, володіли холодною зброєю, навичками рукопашного бою, були прекрасними флотоводцями та інженерами, могли побудувати величезну різноманітність захисних споруд. І це надавало їм великої переваги. Не потрібно було чекати, коли хтось під’їде і побудує укріплення.
– А як вам кіноверсії Голівуду, що козаки були найманцями і навіть воювали на боці короля Артура?
– Є романтична історія і така, що підкреслена документальними джерелами. Наведу найяскравіший приклад – про те, як Хмельницький і Сірко поставили крапку в Тридцятилітній війні, коли допомагали французам у війні проти династії Габсбургів. Довгий час точилася боротьба за фортецю Дюнкерк. І от запросили козаків. Хмельницький з Сірком цю фортецю захопили. Це так вразило французів, що вони нібито поставили пам’ятника Сірку на узбережжі Ла-Маншу. А французький кардинал сказав, що французи воюють за славу і честь, а козаки – за гроші. На що Сірко йому відповів: «Кожний воює за те, чого в нього немає». Але джерела чітко підтверджують, що Богдан Хмельницький точно брав участь у Тридцятилітній війні. Тут немає сумнів. Щодо Сірка немає підтверджень. Навіть знаходять якісь грамоти, які нібито доводять, що в цей час він перебував в іншому місті. Однак в 2017 році українське посольство разом з адміністрацією Дюнкерка відкрило в місті дошку на честь участі козаків і зокрема Івана Сірка у тій війні. Тобто самі французи підтверджують участь козаків і Сірка у тих подіях.
– Про золото Полуботка розповідаєте своїм учням?
– Обов’язково! Я навіть на уроках говорю, що оскільки його ще не знайшли, вони мають шанс. Там історія полягає в тому, що коли Петро Перший викликав Полуботка до Петербургу, той зрозумів, що навряд чи повернеться звідти. Тож відправив до Лондона весь скарб козаків, щоб покласти на депозит з вказівкою, що його мають відати тільки тоді, коли Україна стане незалежною. В результаті в 1991 році наша делегація в Лондоні вимагала повернути ці гроші. А їм відповіли, що віддадуть тільки нащадкам Полуботка. Поїхали нащадки. А їм відповіли, що під час Другої світової війни відділення банку було розгромлене і золото зникло. Ще в царський Росії на початку 1900-х років була зустріч 58 нащадків Полуботка. Вони підрахували, що на той час мало бути з відсотками близько півмільярда фунтів. А на даний момент, якщо б повернули цей вклад, то кожний українець отримав би по 36 кг золота.
Але, зрозуміло, що тут вже потрібно самим вчителям читати останні дослідження. Бути в курсі тем, а не жити старими стереотипами.
– Як ви вважаєте, наскільки це важливо – вчити історію?
– Моя наукова керівниця ще в університеті казала, що хто виграє битву за історію, виграє все. Не секрет, що історію пишуть переможці. Чому я користуюся у своїх учнів повагою? Наприклад: кожен рік змінюються програми. Прийшов новий міністр – знову переписали все. При Табачнику з програми виключили Голодомор. Але я все одно розповідав про це своїм учням. Аналогічно як і про рух опору УПА під час Другої світової війни. Тому що вояків УПА з радянських часів називали колаборантами, які співпрацювали з німцями і тому подібне. Ми з учнями опрацьовували документи, дізнавались про них з першоджерел, і діти самостійно робили висновки, що насправді воїни УПА були борцями за незалежність і захищали свою Батьківщину. Кажуть, історія – продажна наука, бо як з гори вказують, так про неї і розповідають. Ні. Я вважаю, якщо б всі вчителі були принципові у своїй позиції і базувалися виключно на документах та інших джерелах, навчали дітей критично з ними працювати, то цього не відбувалося б. І ми зараз не мали би проблем на Сході України.
В 2014-му році в мене в класі з’явилося 7 дітей переселенців з Донецьку, Луганську на інших міст. У них було зовсім інше сприйняття історії, яке їм там нав’язали. Моє ж завдання полягало в тому, щоб показати, про що насправді свідчать факти. Ми багато дискутували. Обговорювали, наприклад, таке питання як пакт Молотова – Ріббентропа. Їм розповідали, що це була просто угода про ненапад. А про таємний протокол їм не розказували, за яким СРСР разом з нацистською Німеччиною розпочинали Другу світову війну. Але це нам не завадило знайти спільну мову з дітьми і успішно працювати. Вони швидко порівняли підходи і зрозуміли, де їх обманювали і, навпаки, де їх думку поважають.
– Тобто ще в 14-му році діти зі Сходу вже були такими «підкованими»? І цьому їх вчили саме українські вчителі при українській владі?
– Не зовсім так. Дійсно, позиція деяких учителів була проросійською і вони після початку бойових дій там і залишилися. В той же час багато вчителів зі Сходу, навпаки були змушені все залишити і переїхати до інших міст України саме через свою проукраїнську позицію. Тут більше впливала регіональна політика, яка реалізовувалася в роки правління Януковича. Ну, послухайте, якщо відкриваєш особову справу дитини, а там купа грамот про участь в конкурсі «Белый медведь» на знання російської мови і історії Росії, то чому тут дивуватися? А про конкурс Петра Яцика вони навіть на чули! Ось чому я вважаю, що в першу чергу потрібно працювати з вчителями. Не достатньо просто змінити програму. Чому важливі такі телеуроки, які знімаються на телеканалі «Київ»? Вони дають можливість доступу до освіти там, де це складно зробити. Було б добре, якби ці уроки транслювали на Схід і діти мали б альтернативну точку зору від тієї, яку їм там зараз нав’язують російські окупанти.
– Вам вдалося переконати дітей-переселенців?
– Так. На мою думку, вважливо не намагатися нав’язати свою точку зору, а допомогти дитині розібратися в історичних перипетіях. Щоб вона і надалі змогла сформувати свою точку зору на події учасником, яких вони вже є. Саме тому вважливо розвивати у дітей критичне мислення, воно є дієвим засобом протистоянню пропаганді. Наприклад, одна з моїх учениць, що приїхала зі Сходу, історію України, яку вона в принципі до того і не могла досконало вивчати, змогла опанувати весь необхідний матеріал і склала ЗНО на 194 бали. А інша випускниця, з Донецька, в нашій школі здала українську мову на 192 бали. Вважаю, що все можливо при правильному підході. Я з ними і досі товаришую, хоча вони вже 4 роки як випустилися.
– Давайте поговоримо про ЗНО. Багато хто вважає, що скласти добре історію складніше, ніж якісь точні науки.
– У мене є учень, який набрав 200 балів з історії України. Тут що найголовніше? Історію вчать з 5 по 11 клас. У випускному класі не реально повторити всю програму за всі роки, аби добре скласти ЗНО. Тому я, починаючи з 5 класу, знаючи, що ці питання найчастіше виносяться на ЗНО, акцентую на них особливу увагу. І роблю так, щоб діти запам’ятали це надовго. Наприклад, візьмемо походи київських князів. Часто на ЗНО дають картинку з літопису і треба зрозуміти, що там зображено. Тому я розказую не просто, що Олег пішов і захопив Константинополь, а що він поставив кораблі на колеса і дуже детально описую весь похід. І коли вони побачать кораблі на колесах на малюнку, зрозуміють про кого йдеться. Не важливо, що якусь дату вони не запам’ятають, її можна потім довчити. Головне, в них залишиться в голові цей образ і розуміння події. Тому коли вони в мене з 5 доходять до 11, то відновити всі ці знання, швидко повторити матеріал вже не проблематично.
Бувають каверзні питання. Тут я постійно нагадую: зверніть увагу. На ЗНО з історії часто дають великі уривки з письмових джерел. Тому я навчаю дітей правильно читати ці документи. Робити їх критичний аналіз. Наприклад, Мізинська стоянка первісних людей знаходиться на правому березі річки Десна біля Чернігова. Читаємо перше речення в питанні: ця стояка, яку було знайдено на правому березі…. Далі можна не читати. Вже все ясно. Також відпрацьовуємо алгоритм роботи з документом: хто є його автором, про що в ньому згадується, які події були до і після описаної події тощо. Це дозволяє дітям потім з легкістю вирішувати такі завдання.
– А вам не здається, що так формулювати питання на ЗНО доволі підло? Адже це зовсім не доводить, що людина не вивчила історії. Нагадує якийсь кросворд.
– Тут два аспекти. Перший – як перевірити компетентність з історії? З одного боку, це якраз вміння працювати з історичними джерелами, аналізувати їх, критично мислити. Тому такі завдання абсолютно нормальні. Але разом з тим бувають доволі абсурдні питання. Наприклад, коли винайшли перший трактор? Які племена виготовляли залізо з болотяної руди? Який козацький ватажок народився в селі Гусятин? Якщо дитина цього не пам’ятає, хіба це означає, що вона не знає історії?
Таке враження, ніби такі питання на ЗНО спеціально задають задля того, щоб дитина зробила хоча б одну помилку і не отримала 200 балів. Раніше на 200 балів можна було зробити, наприклад, три помилки. Потім шкалу почали змінювати, але вже декілька років, якщо в тебе одна помилка, то 200 балів не набереш. До речі, більшість таких каверзних питань – саме з програми 10 класу. Чому? Можливо, тому що це вже стосується ДПА, оцінки, яка потім йде до атестату? Ніхто потім не проводив аналіз, де ці питання в програмі і наскільки вони важливі.
А взагалі, я за ЗНО. Тому що дитина, яка вчиться і готується, має змогу вступити до вишу без всякої корупції. Але, звісно, потрібно вдосконалювати формулювання питань. Був же скандал декілька років тому, коли потрібно було вибрати зображення Видубицького монастирю, а його там взагалі не було в переліку.
– Ви аналізуєте завдання ЗНО кожного року?
– Звичайно. Одного разу, аби довести дітям, що можна правильно відповісти на всі питання і все вивчити, сказав, що зроблю тест за 12 хвилин. Бо вони казали, що на ЗНО дають мало часу. І вони зайшли на сайт, вибрали для мене завдання ЗНО та включили таймер. І жартували ще: дивіться, він більше 3 секунд думає. Я, звісно, дуже хвилювався, бо, не дай боже, хоч разу схибив би, сказали б: «Ага! Навіть вчитель не зміг!» Але успішно справився і учні були у захваті.
Переглядаю завдання тому, що хочу потім допомогти дітям зорієнтуватися. Наприклад, якесь питання було вже декілька років поспіль на ЗНО. Тож в цьому році його скоріше за все вже не дадуть. Або що це питання кожного року дається в різних формулюваннях. Одного разу питають, коли охрестили Русь, іншого – дають цитату, як князь Володимир закликав киян прийти на берег Дніпра і зануритися у воду. Про що йдеться? Знову про хрещення Русі! А бувало давали весь уривок з літопису і питали, яка подія відбувалася до цього. Тобто треба було зрозуміти, що це хрещення Русі, а до цього Володимир поскидав ідоли поганських богів у Дніпро.
– Ну і хіба не підло?
– Ні, бо вивчення історії має навчити людину критичному мисленню, вмінню аналізувати. Я своїм дітям говорю, може, вам ніколи не потрібно буде згадувати ці дати, але коли ви навчитеся правильно обробляти інформацію, ви зможете легко в ній орієнтуватися, особливо в умовах інформаційної війни. Або одразу зрозуміти, що, наприклад, цей репортаж або документ є фейковими. У дітей має виробитись такий алгоритм, як їм розпізнавати, де правда, а де брехня.
Я розумію, що все це вимагає від самих вчителів багатьох зусиль. А дивлячись на те, який низький зараз статус професії, це доволі важко робити. Зарплати просто мізерні, тому і не вистачає кадрів. Немає кому працювати. Коли я 14 років тому прийшов в наш навчальний заклад, була черга з вчителів. Треба було пройти цілий відбір. А зараз навіть у нас є вакансії вчителів. А що ж вже казати про сільські школи? Тож зрозуміло, що якість освіти в такому разі не піднімиться. Потрібно піднімати статус вчителя на державному рівні, тоді і молодь повернеться до школи.
Освіті потрібний якісний контент. Тому дуже важливо робити такі телеуроки, як на телеканалі «Київ». Навіть так може бути: учень вважає предмет нудним, а тут подивився по телевізору, йому сподобався вчитель чи урок, і це може спонукати його змінити своє ставлення до навчання. Бо він зрозумів, що воно може бути цікавим.
Людмила Троїцька, прес-служба телеканалу «Київ»
Спецпроєкт створений у рамках співпраці КИЇВ24 з 5-ю окремою штурмовою Київською бригадою. Він являтиме собою…
Напередодні свята Великодня ведучі телеканалу КИЇВ24 Анастасія Красніцька, Ілона Довгань та Юлія Гльоза продовжили відшукувати…
Ми живемо у вік комунікацій, коли харизмою голосу можна вирішити безліч проблем та досягти важливих…
29 березня в ефірі КИЇВ24 обговорювалась тема ядерної загрози з боку Росії — складне, але…
Знімальна група на запрошення «Національного Антарктичного Наукового Центру» вирушила на шостий материк Землі
23 березня в Олесі Кобзар ювілей – їй виповнюється 35 років! Вона єдина телеведуча на…