«Україна у нас одна»: Роман Процик про фронт, відповідальність і дорослішання без ілюзій

Нагадаємо: напередодні Нового року телеканал КИЇВ24 та «Радіо Київ FM» презентували особливий спецпроєкт – соціальний календар на 2026 рік. Його героями стали не моделі, а співробітники наших медіа, які змінили камери, ефіри та редакційні плани на військову службу. Сьогодні понад 30 працівників каналу перебувають у лавах Сил оборони.

Кожна сторінка календаря – це не просто історія, а заклик до дії. На кожній із них розміщено QR-код, що веде на збір для підрозділу героя. Квітень у календарі присвячений Роману Процику – старшому солдату Збройних Сил України, який до війни розвивав цифрові платформи КИЇВ24.

Романе, ще зовсім недавно ви працювали у сфері медіа. Яким був ваш професійний шлях до армії?

До того як стати старшим солдатом, я пів року був просто солдатом… даруйте, це армійський гумор. А якщо серйозно, до рішення піти добровольцем я працював керівником digital-відділу КИЇВ24. Відповідав за розвиток соцмереж і YouTube-каналів.

Пам’ятаєте момент, коли вирішили піти до війська?

Так. Відчував сором, що так довго тягнув із цим. Треба було зробити це раніше.

Що стало найважчим у перші дні служби?

Звикнути до слова «рапорт». До системи, де багато речей працюють інакше, ніж у цивільному житті.

Чи допоміг вам ваш професійний досвід у військовій службі?

Усі навички так чи інакше стають у пригоді. Уміння працювати з інформацією, швидко адаптуватися, комунікувати – це універсальні речі.

Що сьогодні мотивує вас рухатися далі?

Мотивують щоденні подвиги сотень тисяч моїх побратимів – і на фронті, і в тилу. Коли бачиш, скільки людей роблять свою справу, розумієш, що маєш робити свою.

Як підтримуєте себе у складні моменти?

Хобі. Це допомагає трохи перемикатися і тримати баланс.

Чи підтримуєте зв’язок із колегами?

Так, ми часто спілкуємося. Це важливо – не втрачати цей зв’язок.

Чи встигаєте слідкувати за новинами та медіа?

Усі військові так чи інакше слідкують за новинами.

Як ви сьогодні оцінюєте роль журналістів під час війни?

Журналісти і медіа роблять те, що хоче бачити і чути їхня аудиторія.

Які риси найбільше цінуєте у побратимах?

Щирість. Це, мабуть, найважливіше.

Що найбільше закарбувалося у пам’яті за час служби?

Найбільше запам’ятовуються стресові моменти. Але про них рідко хочеться говорити.

Як війна змінила вас?

Вона зняла «рожеві окуляри». Змусила подорослішати і приймати реальність такою, як вона є.

Чи є щось, що ви точно заберете з армії у цивільне життя?

Поки важко сказати. Це стане зрозуміло вже потім.

Як ви бачите своє життя після повернення?

Хочу робити щось корисне для людей і для країни.

Чи плануєте повернутися у медіа?

Якщо буде, що сказати глядачам чи слухачам.

Як відреагувала ваша родина на рішення піти до війська?

З розумінням.

І як зараз підтримує?

Максимально, як тільки може.

Чи змінилося для вас поняття дружби на війні?

Дружба – це говорити правду.

Чи стали побратими другою сім’єю?

Ні. Сім’я – це сім’я.

Якби ви могли звернутися до українців сьогодні одним меседжем — що б сказали?

Україна у нас одна.

Стриманість Романа – це теж відповідь. Без пафосу, без зайвих слів, але з чітким розумінням відповідальності і реальності, у якій сьогодні живе країна. Його історія – ще одне нагадування: війну тримають не лише гучні голоси, а й ті, хто просто робить свою роботу.

Мета квітня – збір на кісткові імпланти для БФ «Свої». Давайте підтримаємо його тут ­­– долучайтеся до збору через QR-код на сторінці календаря або за посиланням.