У Міжнародний день захисту дітей: топ-4 поради працюючим мамам від ведучої телеканалу «Київ24» Олесі Кобзар

Денису виповнилося лише чотири місяці, коли глядачі знову побачили на екрані свою улюблену ведучу! Зараз малюкові вже рік і п’ять місяців, він росте та розвивається, а його мама й тато успішно працюють у прямому ефірі.

Напередодні 1 червня, Міжнародного дня захисту дітей, ми запитали Олесю, чи легко поєднувати виховання малюка та кар’єру, як їй вдається зберігати баланс і що б вона хотіла порадити всім працюючим мамам, для яких важливо кожного дня робити щасливими своїх дітей, але при цьому й отримувати задоволення, реалізовуючи себе у професії.

Перша дитина перевертає звичний життєвий устрій найбільше. І до народження Дениска, якби мені розповіли мій нинішній розпорядок дня й запитали, чи можливо при цьому працювати, я б відповіла безапеляційним Ні! Але зараз я знаю: якщо хочеш – усе можливо!

Я не скаржусь на теперішнє навантаження, наче ж даю собі раду, але цілком об’єктивно, що нині значно складніше працювати, ніж до вагітності. Часу на підготовку, перечитування аналітичних матеріалів, моніторинг інформаційних стрічок – значно менше. Іноді – обмаль. Але бути в темі все одно треба, й бажано читати це все, не втупившись у гаджет при дитині. Намагаюсь слухати в навушниках інформаційні блоги, думки, новини. Але й коли малюк спить, гуляє з татом чи нянею – це не означає, що весь той час можливо присвятити роботі! Це щоденний квест – пара вільних годин і список із десяти справ – встигни, якщо зможеш! Звісно, не встигаю. Чи, радше, встигаю не все.

Найважче – це пристосовуватись до щоденних змін. Приміром, коли Денискові було чотири – п’ять місяців, важко було лишати грудне маля, і я переймалась постійно, що молоко протече на жакет під час ефіру, що через великі паузи в годуванні взагалі зникне. Тепер клопіт інший – встигнути зранку приготувати для нього їжу на весь день, поки будеш тиждень до 22-ї на роботі, закупити і спланувати перекуси, перемити  іграшки з пісочниці, підготувати змінний одяг і лишити купу інструкцій татові.

Але хоч я і можу в будь-який момент повернутися в декрет до трьох років, я цього не планую. Бо знаю, що буду, може, не така втомлена, але й не така цілісна, якщо бракуватиме справи, яку я люблю. Та й минулий рік показав, що поєднувати можливо. Нині Денискові вже рік і п’ять місяців. На роботі підібрали оптимальний графік, я навіть трошки збільшила навантаження. Пристосовуємось. До десяти місяців ми з Тарасом гляділи його тільки вдвох, по черзі ефірили. Зараз по буднях із ним один раз на день виходить на прогулянку няня чи пильнує годинку-дві при певних накладках.

Дениско – життєрадісний, любить спілкування, його все цікавить, хоче заглянути в кожну шпаринку, дуже любить книжечки, показує пальчиком на зображення й вимагає розповідей: що це, якщо з пісенькою чи віршиком – його радості немає меж. Знає багато тварин, кольорів, види транспорту, овочів (вже й брукву і топінамбур розрізнить, бо все йому цікаво). Говорить поки небагато, але багаааато сміється. Тому я розумію, що моя дитина не обділена увагою чи турботою. Якби я відчувала й бачила, що йому мене бракує, я б, звісно, не поспішала на роботу так рано.

Тож зі свого досвіду скажу відомі й перевірені речі:

• важлива не кількість, а якість того часу, який проводиш із дитиною.
• просіть і шукайте допомоги, в моєму випадку навіть півтори – дві години, які дитина проводить із нянею, дають можливість видихнути, бо бабусі, на жаль, далеченько.
• не картайте себе за те, що з появою дитини більшість справ виконуєте не ідеально. З буденних висновків, приміром – ніхто не бачить, що твоя плита брудна. Але дитина бачить твою спину, поки ти її миєш. Я, звісно, стараюсь і чистити плиту, й пісенькою розважати Дениса, але коли він хоче на руки, то, значить, плита лишається недомитою. Зате мамина совість – чистою.
• в роботі так само пробачайте собі недосконалість. Мені це дається найважче. Маю острах, що не така поінформована, як колеги, що поставлю невлучне питання гостеві ефіру. Але страхи – постійні, а ситуації – щодня різні. Часом у складній темі розбираєшся пів ночі, а гість і половини не скаже того, в що ти так заглибилась і хотіла почути. А іноді – навпаки: чим менше розумієш, тим краще роз’яснює тему гість, і вашу бесіду розуміє і старий, і малий.

Буває, що й справді справи йдуть кепсько, втома й нічні пересиджування тривог в укритті не лишають сил ні на ігри з дитиною, ні на ефір. Але не я перша, хто скаже, що дитина, яка забирає чимало сил, сама ж їх тобі й дарує. Вони беруться нізвідки, бо ж треба ще побачити й розділити стільки важливих моментів разом!