«Мотивація – це життя»: історія Миколи Полосіна, ведучого КИЇВ24 та Радіо Київ FM, який сьогодні воює на Донеччині

Нагадуємо: соціально-благодійний календар КИЇВ24 та Радіо Київ FM присвячений працівникам медіа, які з початком повномасштабного вторгнення відклали мікрофони й камери та стали до лав оборони України. Понад 30 співробітників телеканалу сьогодні служать у Збройних силах. Вони добре знали ціну слова та кадру, а тепер знають і ціну кожного метра української землі.

Березень – це історія воїна Миколи Полосіна.

«Я мав піти»: або зараз, або ніколи

– Момент, коли я вирішив піти захищати Україну, він, напевно, не був спонтанним. Але я зрозумів, що маю піти. Це складне рішення, важке, але необхідне. Я не зможу просто вести свята, розвиватися як телерадіоведучий, коли в нас у країні війна і коли нас вбивають. Для мене це був головний стимул – піти захищати Україну, наш народ, наше майбутнє, наших дітей.

До війни Микола жив у ритмі ефіру. Народився 9 листопада 1988 року. Починав із діджейства в одному з розважальних центрів Києва. Каже, саме там навчився відчувати людей.

У липні 2019 року після завершення Kyiv radio school 2 прийшов на Радіо Київ FM. Спершу працював корреспондентом: виїжджав на міські події, робив включення, брав участь в онлайн-марафонах. У серпні став ведучим денного ефіру, а з жовтня – автором і ведучим програми «Кіно.Київ». Згодом працював ведучим прямого ефіру на КИЇВ24.

– Моя місія – наповнювати життя оточуючих радістю та насолодою. І радіо – доречне для цього місце. Я мчу по життю з девізом: «Творити для людей – справжня насолода».

Березень 2023 року розділив це життя на «до» і «після».

– Було хвилювання, був страх. Я не служив раніше, не було строкової служби. Але розуміння того, що зараз я маю йти і робити те, що повинен, зіграло вирішальну роль. Я зрозумів: або зараз, або ніколи.

«Було відверто нелегко, але воно того вартувало»

Сьогодні Микола – боєць 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха, 1 механізованого батальйону, 1 механізованої роти. Підрозділ воює на Донеччині.

– Найважчим було звикнути до ненормованого робочого дня. Тут немає вихідних. Я вчився абсолютно новому: робота з технікою, керування технікою, стрільба з техніки, обслуговування техніки. Тактика, тактична медицина – усе нове. Я щось десь знав теоретично, але тут усе по-справжньому.

Він говорить про побут без прикрас:

– Ти живеш не в теплій хаті, а в бліндажі. Прокидаєшся від холоду. З даху може текти. Бігають миші, таргани. Люди різні, вас багато. Було важко носити броню, усе спорядження. Наче навішуєш на себе цілий світ і маєш ще бігти. Але я розумів: це умови, і я маю до них звикнути. Воно того вартувало.

Про відповідальність і мотивацію

– Моя мотивація проста. Я розумію, що в мене маленька задача. Але моя маленька задача і задачі моїх побратимів на різних ділянках фронту вкупі дають силу стримувати ворога. Від того, як я виконую свою роботу, залежить життя посестер і побратимів. А це неймовірно важливо. Мотивація – це життя. Ось що мене мотивує.

Він додає: тут усе вимірюється інакше.

– Відповідальність – дуже важлива риса. Дисциплінованість. Ініціативність. Тут ціна дуже висока. Якщо ти десь недопрацював, це може коштувати комусь здоров’я або життя.

Техніка, яка щодня під загрозою

Підрозділ Миколи виконує бойові завдання на Донеччині. Забезпечення передових позицій стає дедалі складнішим.

– Ворог вдень і вночі полює на техніку: мінує дороги, атакує дронами, працює артилерія. Але робочі машини потрібні щодня. Бо невиїзд машини – це загроза життю наших побратимів.

Саме тому березнева сторінка календаря КИЇВ24 відкриває збір коштів на ремонт, обслуговування та модернізацію авто і мототехніки підрозділу:

– Усі донати йдуть на техніку. Вона ламається, її треба відновлювати, покращувати. Без цього ніяк.

«Комунікація – 100% та юмор» – це дуже допомагає

Професія ведучого, каже Микола, дуже допомогла йому у війську.

– Комунікація – сто відсотків. Якщо ти мовчатимеш, нічого не дізнаєшся. Треба підійти, спитати, не боятися сказати: я не вмію, навчіть мене. Вміння домовлятися, ставити задачі, збирати донати – це все комунікація.

Він також говорить про людяність:

– Треба залишатися людьми, що б там не відбувалося. Як би ворог не намагався нас знищити, ми маємо бути людьми до кінця.

І додає: без гумору тут нікуди:

– Почуття гумору, навіть чорного, дуже допомагає. Без цього було б дуже кепсько.

Про підтримку і віру

– Я намагаюся не фокусуватися на поганому, хоча його тут багато. Читаю книги, слухаю аудіокниги, спілкуюся з людьми, яких ціную. Свідомо розумію, де я і для чого я це роблю.

Підтримка – це родина і друзі:

– Моя підтримка – це мої рідні, друзі, мій пес, зустрічі с ним я дуже чекаю. Коли приїжджаю додому, ми вечеряємо з рідними, спілкуємося. Я розумію, що їм теж нелегко. В Україні зараз немає повністю безпечного місця.

Микола зізнається, що війна зміцнила його віру:

– Я ще більше повірив у Бога. Я віруюча людина, але війна показала, що треба вірити. Молитва для мене важлива.

Хто є хто – війна показала

– Війна показала, хто є хто серед мого оточення. Я з деякими людьми розірвав контакти через їхні настрої щодо війни. Хтось виїхав, хтось віддалився. Я почав більше цінувати час. Його дуже мало.

У підрозділі ж, каже Микола, усе чесно:

– Тут мої побратими і посестри. Тут дружба інша. Тут люди знають, що таке відповідальність.

Про журналістику у війну: її ціна дуже висока

Як людина медіа, Микола окремо говорить про роль журналістів під час війни:

– Це суперважлива історія. Військові кореспонденти ризикують життям. Але інформація має доноситися. Люди мають знати правду. Не так, як хочеться, а так, як є. Ціна журналістської роботи зараз дуже висока.

Він підтримує контакт із колегами. КИЇВ24 і Радіо Київ FM допомагають інформаційно, організовують збори:

– Медійність – це можливість отримати те, чого нам бракує для роботи тут.

Мрії про «після повернення»

– Я бачу своє життя після повернення геть іншим. Більш свідомим. Потрібен буде час, щоб усвідомити все, що сталося. Я більше цінуватиму особисте життя, те, що маю.

Можливо, це буде повернення в івент-індустрію. Можливо – новий проєкт на телебаченні чи радіо, пов’язаний із військом і цивільним життям.

Війна показує, що для щастя багато не треба. Бутерброд, кава, сонячний день, те, що ти прокидаєшся, – це дуже цінно. Найцінніше – життя і здоров’я. Сенс у тому, щоб берегти себе і своїх рідних.

«Вірте в те, що настане сонячний день для нас»

Наприкінці розмови Микола формулює своє звернення до українців.

 

– Вірте. Вірте Збройним Силам України. Не зважайте на чутки і ніколи їх не слухайте. Просто вірте, що цей сонячний день настане для всіх українців.

 

Микола Полосін – обличчя березня соціального календаря КИЇВ24.

І сьогодні його підрозділ потребує підтримки.

Долучитися до збору можна за QR-кодом на сторінці календаря.

Бо кожна гривня – це не просто донат. Це техніка, яка щодня допомагає виконувати завдання. І це життя, яке вдається зберегти.