Міжнародний день Землі (Earth Day): телеведучі каналу «Київ» розповіли, що вони роблять для екології

Мільйон дерев за один день – саме стільки було висаджено у США 22 квітня 1970 року. Ініціатива мала великий резонанс і набула багатьох послідовників.

Успіх першої акції надихнув організаторів на проведення «Тижня Землі» як щорічних заходів із благоустрою територій. До неї приєдналися багато країн.

День Землі був заснований ООН та став офіційним святом.

Попри воєнні дії, наша країна вважає дуже важливим збереження своєї землі, й тому навіть у цей скрутний час Україна підтримує проєкти з відновлення та благоустрою територій, у тому числі – зруйнованих ворогом, а дедалі більше людей обирають екологію як стиль життя.

Ілона Довгань: «Цієї зими я купила ялинку в горщику»

Для збереження навколишнього середовища особисто я роблю кілька речей:

1. Заощаджую воду (під час намилювання голови тощо, при будь-яких маніпуляціях із водою). У мене ще й лічильники.
2. Зменшила споживання пластику, оптимізувала використання пакетів. Ходжу до магазину з полотняною торбою.
3. Знеструмлюю техніку, вимикаю світло. Це – з дитинства. Економіка має бути економною.
4. Цієї зими купила ялинку в горщику, яку потім віддала друзям, і вони посадили її у себе на дачі.
5. Купую товари на місцевих ринках, у фермерів, бабусь та ін. (Скорочуються перевезення)
6. Купую продукцію виробників, які підтримують екостандарти. З переробленого матеріалу.

Сергій Одаренко: «Ми з командою телеканалу «Київ» створили кілька клумб у проекті «Битва дворів». Одна з них запам’ятається назавжди…»

Дерев насадив за життя кілька десятків. Тепер би набудувати стільки будинків і мати б стількох дітей (сміється). Жартую. Але дерева висаджувати треба, їх багато не буває. Ми навіть із командою телеканалу «Київ» створили кілька клумб у проекті «Битва дворів». Це прямо було корисно. Одна з них запам’ятається назавжди. Вона була у дворі будинку, який одним із перших постраждав у Києві після повномасштабного вторгнення. Я знав із нього людей, я часто там бував. Для мене ця клумба – символ незламного життя й надії.

Воду зайву не використовую теж. Її на планеті справді мало. Треба економити. Батьки збирають дощову воду для поливу городини. У Києві бачив, як бабусі збирають воду, що капає з кондиціонерів, а потім поливають клумби. Це вразило.

Я б не сказав, що заощаджую чи економлю електроенергію. Я не використовую зайвої. Електроприлади тримаю вимкненими завжди, у кімнаті мене немає – світло не горить. Це ще з дитинства у дев’яностих. При свічках. Звичайно, енергетична криза сьогодення посилила це прагнення не використовувати надмірно електромережу. Тепер я гарчу на інших (усміхається).

А ось сміття завжди викидаю роздільно. Було, що й здавати носив на пункти переробки. Звичайно, це ставлення до проблеми стало зрозумілим після відвідування ЄС. Там із цим дуже серйозно. Це правильно, а в нас – зовсім не так. Особливо це стосується органіки. Шкода, що в нас про це не дбають, із неї можна було б роботи добрива для с/г. А то – й для міських зелених насаджень. Мої батьки використовують харчові відходи як добрива, але в них приватний сектор. Було б класно створити таку можливість для містян із багатоповерхівок. Я б підтримав таку ініціативу.

Одяг ми сім’єю намагаємось роздавати. Для цього є певні можливості в місті. А в умовах війни є й необхідність.

 

Сергій Смальчук: «Цьогоріч у моїй невеличкій, але затишній квартирці в Ірпені з’явилась невеличка, але справжня оранжерея»

Для мене сам термін «День Землі» довгі роки мав не надто позитивне забарвлення. Просто, оскільки я хлопець із села, то на тій землі в дитинстві доводилося доволі тяжко працювати. Досі пам’ятаю, як матінка взяла в колгоспі два гектари буряків, які треба було просапувати, щоб отримати якісь кілька мішків цукру – який можна було продати, аби виручити хоч якусь копійку. Але це була глина, а вбити сапку в глину – майже нереально ані в спеку, ані в дощ. Бо в спеку – це все одно, що рубати каміння, а в дощ – ти не можеш ту сапку навіть підняти, бо кількість глини, яка на неї ліпиться, важить, мов декілька тон. Допомагали хіба пісні, які я тут же складав, аби якось себе підбадьорити. Одна з таких: «А люди сАпають, а сльози капають…», – лунає в моїй голові й донині.

Тому, готовність робити щось на землі чи з землею почала відновлюватись лиш зараз – коли зникла ось ця каторжна «панщина».

І цьогоріч у моїй невеличкій, але затишній квартирці в Ірпені з’явилась невеличка, але справжня оранжерея. Левова частка вазонів – із Волині, від батьків, яких уже нема, на жаль. Але почав потроху докуповувати й сам. Тож, сподіваюся, що з часом це перетвориться на справжній «зимовий сад» або міні-сквер на лоджії.

А ще серед пріоритетних першочергових завдань – навчитись реанімовувати орхідеї. Бо вони класні, та й я наче не найгірша на планеті людина, але взаєморозуміння ми поки лише шукаємо. І, сподіваюсь, знайдемо.

Ну, і врешті – якщо я рано чи пізно повернусь на малу батьківщину, до батьківської хати – то, вірю, що й стосунки з землею загалом почнуть відновлюватись. Бо насправді дійсно круто – коли бачиш, як із якогось зернятка щось виростає. Якщо це, звісно, не буряки на глині. Чи, принаймні, якщо їх – не два гектари.

Олеся Турчин: «Менше повідомлень – більше вимкнених гаджетів, трохи менше шкоди екології»

Тут мала б бути довга розповідь про те, як я бережу екологію, але її не буде. Бо кожне надруковане повідомлення та літера також знищують екологію, розряджаючи батареї гаджетів, як і кожне надсилання смс, у якому беруть участь кілька телеточок, які споживають доволі багато електроенергії. Тож, менше повідомлень – більше вимкнених гаджетів, трохи менше шкоди екології.

Це не жарт і не сарказм – я вважаю, що це правда. Я дійсно противник 100500 повідомлень.

 

В’ячеслав Соломка: «Я принципово не користуюся маршрутками, бо від них багато шкідливих викидів у повітря»

Я став значно відповідальніше ставитись до споживання ресурсів після того, як погостював кілька днів у друзів у Німеччині. Пам’ятаю, як у перший ранок я пішов чистити зуби і, за нашою доброю традицією, як завжди, відкрив кран, аби вода лилася, поки я чищу зуби. Через хвилину я чую стукіт у двері моїх друзів: «Slava! Watzar! Watzar!». У них в Німеччині, виявляється, вода дуже дорога, й після цього випадку я її й у себе вдома так задарма теж не розхлюпую. Так само після локдаунів цієї зими зовсім інакше почав ставитись до світла. Ми ж як звикли: прийшов додому і запалив світло в половині квартири! Тепер – ні! Зайшов у кухню – увімкнув світло, вийшов – вимкнув. І так скрізь. Крім того, я принципово не користуюся маршрутками! По-перше, терпіти їх не можу, а особливо – водіїв. Кілька разів у мене були сварки з ними. Тим паче податки не сплачують, ніякого обліку коштів немає. А по-друге, від них багато шкідливих викидів у повітря. Я зайвих десять хвилин постою на зупинці, але поїду тролейбусом або трамваєм! Вони затишніші, аніж ці проперджені «Богдани»!

Ще я є амбасадором екоруху Let’s do it Ukraine, і разом з активістами ми кілька разів на рік влаштовуємо толоки й начисто прибираємо хоча б невеликий шматок території. Так само разом із цією організацією провели нещодавно конкурс для екосвідомих підлітків. Вони робили оригінальні авторські екоторби, а для переможців я проводив майстер-клас з акторської майстерності. Способів зробити довкілля навколо себе чистішим є багато. Було б бажання.