Київський вайб-2026: телеканал КИЇВ24 та Радіо «Київ FM» запускають спецпроект до Дня народження міста

 

 

Однак цього року журналісти вирішили вийти за рамки звичних новинних студій та офіційних звітів. Напередодні свята ведучі КИЇВ24 та Радіо «Київ FM» пройшлися непарадними вулицями, зазирнули в рідні райони та культові локації, щоб показати Київ без чергового глянцю. Ні, цього разу не буде лекцій про пам’ятники чи заїжджених туристичних маршрутів. Тільки особисті історії, чиста емоція, особливі деталі та місця, які захотіли показати саме наші ведучі.

Так народився чудовий проект «Мій київський вайб» – стильний, зворушливий, атмосферний маленький серіал із життя улюбленого міста. Починаючи відсьогодні, ви зможете побачити у ці дні всі ролики – в нашому ефірі та соцмережах. Звісно, у цих історіях буде і пам’ять, і шана: ми згадаємо тих, хто віддав своє життя за процвітання рідного міста та країни. Це чесна розмова про Київ, який навчився гостро відчувати кожну мить свого життя.

Зібрати дев’ять різних характерів, дев’ять унікальних локацій і об’єднати їх у спільну мозаїку – завдання, яке на папері виглядає гладко, а на практиці перетворюється на чистий драйв та постійний імпровізаційний ризик. Режисер проекту «Мій київський вайб» Олена Полянна зізнається: знімати живе місто у 2026 році – це виклик, де сценарій переписується прямо на знімальному майданчику.

Але саме такі несподіванки й ставали головною прикрасою проєкту. Команда КИЇВ24 зробила ставку на «трушність» та природність, відмовившись від штучних постановних кадрів. За словами режисерки, оператори мали чітку інструкцію – знімати все цікаве, навіть якщо цього не було в плані.

У результаті глядач отримав історії, у яких кожен впізнає себе. Проект створювався не для абстрактного туриста, а для людей, які ділять із цим містом його будні, тривоги та радості.

Сьогоднішня реальність столиці – це унікальний ритм стійкості, де кожен прожитий день цінується вдвічі. Київ не завмер, він навчився діяти, працювати та відчувати красу в моменти відносного затишшя.

Загалом у межах проекту світ побачать 9 роликів з відомими ведучими телеканалу та радіо. В проекті взяли участь Кароліна Ашіон, Ірина Король, Анна Валевська, Назар Довгий, Андрій Рудий, Олена Вострова, Володимир Бусько, Анастасія Красніцька та Євгенія Золотоверха. Тематика різноманітна: від спорту до кавової культури, від драйву нічних доріг до затишку спальних масивів. Але починається цей марафон із найголовнішого.

«Київ пам’ятає»: ціна нашої можливості житии та святкувати

Ми не могли вчинити інакше і почнемо саме з цієї теми. Ми чітко усвідомлюємо, завдяки кому зустрічаємо цей черговий День Києва, завдяки кому ми взагалі сьогодні прокинулися, змогли випити ранкову каву чи пройтися Подолом. Телеведуча КИЇВ24 Ірина Король у своєму ролику повертає фокус уваги глядача до тих сенсів, які тримають наше небо.

«Сьогодні мої колеги багато розповідають вам про особливий «київський вайб»: про каштани, затишні тераси та ритм нашої столиці, що оживає. Це справді красиво, але ці відчуття мають дуже високу ціну. Я хочу на мить переключити вашу увагу на інше. На тих, завдяки кому для нас взагалі настав цей ранок», – говорить Ірина Король.

Київ сьогодні – це місто вічних пагорбів і незламної волі, але тепер кожен його камінь дихає пам’яттю. Ведуча веде глядача туди, де ця пам’ять стає матеріальною. Стіна Пам’яті, де тисячі очей дивляться на перехожих – це не просто фотографії, це наш реальний небесний щит. Кожна посмішка там – це чиєсь врятоване життя тут, у мирних кварталах.

Ще одна точка маршруту – Майдан, серце нашої свободи. Сьогодні воно вкрите тисячами маленьких жовто-блакитних прапорців. Кожне ім’я на полотні – історія, яка обірвалася занадто рано. Ірина Король закликає зупинитися тут хоча б на хвилину і послухати, як вітер перебирає ці прапори, адже це і є живий голос нашої незалежності.

«Київ гастрономічний»: рекомендуємо золотисту скоринку!

Після глибокої хвилини мовчання проєкт переходить до абсолютно унікального, автентичного міського явища, без якого уявити столицю просто неможливо. Ведучі «Радіо Київ FM» Олена Вострова та Володимир Бусько пропонують забути про мішленівські ресторани та статус. Справжній київський VIP-заклад не має глянцевої вивіски, але збирає черги, знайти кінець яких, як знайти вільну парковку на Подолі. Мова, звісно ж, про легендарну Київську перепічку.

«Це київська медитація з найшвидшим сервісом у світі. Перепічка – це коли твій худі з останньої колекції ризикує отримати пляму, яка стане сімейною реліквією. Лікарі рекомендують овочі, але Київ рекомендує золотисту скоринку. Звісно, рівень холестерину КИЇВСЬКИЙ, але це священний жир Хрещатика! Він захищає тебе від стресу, дедлайнів і несмачної кави», – іронізують ведучі.

Це особливий стан, коли кров стає настільки густою від задоволення, що навіть затори на мосту Патона перестають дратувати. Справжній киянин знає: найсмачніше – їсти її прямо тут, на тротуарі, спостерігаючи за туристами. Цей олдскульний вайб пережив уже кількох мерів і сотні модних закладів.

«Київ квітучий»: магнолієвий вибух та антидепресанти без рецепта

Наступний маршрут – весняне загострення, яке перетворює кожного містянина на фотографа-натураліста із забитою пам’яттю в телефоні. Ведуча Кароліна Ашион нагадує: Київ зараз настільки гарний, що навіть маршрутки здаються каретами. Якщо ви ще не виклали сторіз із квітами, ви взагалі в Києві були? Офіційно оголошується сезон «Ой, дивись, яка гілочка!» відкритим. Місто перетворилося на суцільну декорацію для Pinterest, де кожен проходить дві головні стадії весняного візуального драйву.

«Стадія перша: університетський експрес. Це коли ти просто хотів вийти з метро, а опинився в епіцентрі магнолієвого вибуху. Тут концентрація людей на один квадратний сантиметр пелюстки вища, ніж у черзі за айфоном. Тут працюють професіонали: мами з колясками-всюдиходами, блогери, що переодягаються прямо за кущем, і ми, звичайні смертні, які просто намагаються сфоткати дерево так, щоб у кадр не потрапило ще вісім ліктів і чиясь панама», – ділиться Кароліна Ашион.

Для тих, кому мало екстриму, існує друга стадія – паломництво на «Гришка». Масштаби Національного ботанічного саду такі, що можна піти за бузком, а вийти десь біля Видубицького монастиря через три дні – засмаглим і злегка здичавілим. Ботсад Гришка – це коли ти ставиш рекорд з ходьби вгору-вниз, поки шукаєш «ту саму ідеальну галявину», де ще немає пікніка з десяти людей.

«Тут свій вайб. Люди діляться на два типу: одні намагаються знайти квітку з п’ятьма пелюстками, щоб її з’їсти на щастя (класика!), а інші – просто лежать на пагорбах з таким виглядом, ніби вони щойно викупили весь цей вид на Дніпро. І знаєте що? Я їх розумію. Бо київський бузок – це найкращий антидепресант, який можна отримати без рецепта. Безкоштовно… ну, якщо не рахувати ціну квитка на вході», – додає ведуча.

«Київ кавовий»: наш рідкий «бронежилет»

Давайте чесно: Київ без кави – це як Поділ без заторів. Ведуча Анна Валевська одразу прояснює базові речі: київська кава – це взагалі не про пафос і не про те, щоб посидіти з розумним виглядом у дорогому кріслі. Це питання виживання й нашого внутрішнього дзену. Це коли звучить сирена, а ти стоїш у черзі на Подолі, бо знаєш: поки шипить капучинатор – місто живе. Це наш спосіб триматися за нормальність, коли світ навколо трохи збожеволів.

«Поділ – це місце, де бариста знає про обсмажування зерна більше, ніж ти про своє життя. Для пересічного киянина кава – це не напій. Це священне право, за яке він готовий стояти в черзі навіть під час метеоритного дощу (або того, що ми зараз називаємо «звичайною київською ніччю»). Подивись на цей coffee to go. Це ж наш національний вид спорту. Киянин зі стаканчиком у руці стає на 30% швидшим, на 50% розумнішим і на 100% готовішим ігнорувати будь-який апокаліпсис», – стверджує Анна Валевська.

Світ столичних кав’ярень має свої правила. Замовиш просто «чорну каву» – бариста подивиться на тебе з таким співчуттям, ніби ти щойно зізнався, що досі користуєшся дисковим телефоном. Зате питання про «фільтр дня» одразу додає тобі +50 до київської карми, навіть якщо ти не відчуваєш там ноток «ферментованої малини з присмаком весняного дощу». А еко-чашка з собою показує, що ти турбуєшся про планету, поки вона намагається розлетітися на шматки.

Кава з собою – це паливо на бігу. Кава в кав’ярні – це три хвилини чистого кайфу та перезавантаження. Люди планують стартапи, збирають на дрони й обговорюють ядерну загрозу з таким обличчям, ніби це просто чергове підвищення тарифів на комуналку.

«Кава для нас – це такий рідкий бронежилет. Гіркий, гарячий і з ідеальною пінкою», – підсумовує Анна.

«Київ дитячий»: курс молодого бійця та калюжі на Русанівці

Бути мамою в Києві – це не про естетичні прогулянки з каштанами в сторіз. Ведуча Ольга Нємцева відверто заявляє: це коли ти їдеш на сімейну прогулянку, а повертаєшся, ніби пройшла курс молодого бійця. Київ дитячий – багатий на розваги, атракціони, ігрові майданчики та мотузкові парки. Але реальність диктує свої правила: дітей найбільше ваблять калюжі, палиці та голуби.

«У молодшого поки немає вибору, він мотиляється на мені, допоки брат не виконає всіх нормативів: ще гірка, ще палка, бювет, калюжа, голуб. Єдиний шанс хоч якось вплинути на ці плани – посадити його на плечі. Але я точно не з тих мам, які бігають із антисептиком і кричать «впадеш». Моє правило: дитинство – не для протоколів, а для експериментів та дослідів. І нехай допоможе мені Бог – кажу я щоразу перед вилазкою», – ділиться Ольга Нємцева.

Але в цьому місті ти ніколи не залишаєшся наодинці зі своїми викликами. Завжди можна зустріти однодумців, які поділяють твою філософію виховання:

«Одного разу на Русанівці я випадково натрапила на клуб мам, які не забороняють дітям калюжі, а знаходять для них найкращі!» – розповідає Ольга.

«Київ спальний»: автономні республіки та філософія околиць

Хрещатик, каштани, селфі біля ЦУМу – це дуже красиво для соцмереж. Але будьмо чесні: справжній Київ починається там, де закінчується зона доставки елітних ресторанів. Ведуча Анастасія Красніцька занурює глядача в атмосферу спальних районів, кожен з яких – це окрема держава зі своєю унікальною філософією.

Візьмемо, наприклад, Троєщину. Про неї кажуть різне, але місцеві знають правду: вона не сувора, вона масштабна. Туди їдеш як у відрядження – з серйозною моральною підготовкою. А коли приїхав – уже хочеш залишитися.

А Осокорки-Позняки? Тут така щільність забудови, що можна вийти на балкон, попросити сусіда з будинку навпроти передати сіль, і він передасть без жартів.

Виноградар – взагалі курорт. Люди тут живуть з таким виглядом, ніби у них щоранку «all inclusive». Метро? Буде. Але поки що головна розвага – вгадати, де з’явиться наступний ЖК!

«Київ – це пазл, де кожен район є незамінною частиною. Можливо, тут не завжди ідеально, але саме тут місто дихає на повну. Київ – він у кожному районі, навіть якщо до нього їхати півжиття», – говорить Анастасія.

«Київ культурний»: залізобетонний нерв вулиць та етно-рейв

Вийти з метро на Хрещатику і не потрапити на концерт? Тільки-но ти робиш перший крок на вихід,  і ти вже не просто перехожий, який біг по хліб, а VIP-глядач у першому ряду! Ведучий Андрій Рудий упевнений: Хрещатик – це головна сцена країни, де місто робить глибокий вдих і видає потужний басовий дроп. Але варто повернути вбік, і Київ кардинально змінює плейлист.

«Ти повзеш на Андріївський узвіз, стираючи кросівки об бруківку, і раптом чуєш звуки, від яких серце стискається сильніше, ніж від графіків відключень світла. Там стоїть молодий саксофоніст і з душою врізає «Два кольори». Інструмент плаче так переконливо, що про червоне і чорне згадуєш не як про вишивку, а як про наш щоденний прапор. Перехожі миттєво сповільнюють крок, хтось дістає телефон, а в голові крутиться єдина думка: «Боже, як же красиво… треба задонатити на ЗСУ». Чиста ностальгія та стійкість, від якої мурахи розміром з каштани бігають по шкірі», – розповідає Андрій Рудий.

Вуличні виконавці – це залізобетонний нерв цього міста. Їхній райдер сьогодні простіший, ніж у будь-кого: подовжувач на сто метрів, капелюх для гривень і щоб ППО відпрацювало на «відмінно». І от коли вечір остаточно накриває столицю, усі ці звуки – барабанний кач Хрещатика, саксофонний плач Узвозу та драйв Золотих – зливаються в один головний трек країни. Хтось один у натовпі затягує першу ноту, і раптом кілька абсолютно незнайомих людей, які щойно ділилися тактикою виживання під час обстрілів, стають одним хором: «Як тебе не любити, Києве мій!»

«Київ драйвовий»: оберти за хвилину та своя «мова жестів» на Набережній

Для когось ритм столиці вимірюється в гуркоті метро чи чергах за перепічкою, але для певної спільноти цей ритм рахується в обертах за хвилину. Ведучий Назар Довгий представляє окрему касту киян, які люблять швидкість, запах паленого бензину, каву на заправках та нічну Набережну. Його погляд на місто – це чистий адреналін та водійська солідарність.

«Знаєте, я обожнюю київські затори. Ну, як обожнюю… Дивитись на них у дзеркало заднього виду! Поки ви встигаєте пройти всі стадії від гніву до примирення і додивитися третій сезон серіалу, я вже встиг змінити три заправки в іншому кінці міста і забути, як виглядає хвіст цього затору. Шановні водії, маленька порада. Якщо ви посунетесь у заторі на 10 сантиметрів вбік – у вас автоматично очищується карма. Нам – проїзд, вам – плюс до самооцінки. Всі у виграші!» – посміхається Назар Довгий.

«Київський байкерський вайб – це коли ти виїжджаєш на Набережну о дев’ятій вечора. Сонце сідає десь за будинками, а ти відчуваєш, як місто нарешті видихає. Наш вайб – це особлива мова жестів. Коли ти бачиш зустрічну фару і кидаєш «козу» або просто киваєш шоломом – і все, ви вже бро, хоча бачитесь вперше», – розповідає Назар.

Київ, швидкість і кава на заправці, яка чомусь завжди смачніша, ніж у ресторані. Коротше, Київ – це по любові. Навіть якщо ця любовь пахне паленим бензином і дощем на асфальті.

«Київ спортивний»: незламний рух та загартований характер

Скласти повну мозаїку київських ритмів неможливо без енергії руху, подолання та загартованого характеру. Кому, як не Євгенії Золотоверхій, знати про це все? Людина, яка багато років працювала спортивним оглядачем, точно знає, чим дихає «Київ спортивний» і де б’ється його пульс активності.

Її історія в проекті – це розповідь про місто, яке тримає удар і не зупиняє рух за жодних обставин. Євгенія показує, що для киян спорт став ще однією важливою лінією оборони: формою внутрішньої дисципліни, надійним засобом проти щоденного стресу та можливістю перезавантажити думки між сиренами. Це місто бігає марафони, загартовується в Дніпрі та доводить усьому світові: наш дух і наше тіло неможливо зламати.

Дебютні ролики проекту «Мій київський вайб» стартують в ефірі КИЇВ24 та в соцмережах вже сьогодні. Дивіться: це дуже стильно, зворушливио та атмосферно. Вмикайтеся, ловіть свій ритм. Це наше свято! З Днем народження, незламна столице!

Над проектом працювали:
продюсер Наталія Лященко,
режисер Олена Полянна,
медіапродюсер Іванна Слабошпицька,
оператори Сергій Приходько, Олександр Олійник,

продюсер дивізіону «Ранок» Альона Яструбенко
режисери монтажу Олександр Парасочка , Кирило Парасочка , Тетяна Павленко, Вікторія Бордуніс

 

#дивисьКИЇВ24