24 лютого для кожного українця – це не просто дата. Це ранок, який розділив життя на «до» і «після». День, коли країна прокинулася під звуки вибухів і вже ніколи не буде колишньою. І саме того дня, 24 лютого 2022 року, телеканал КИЇВ24 став на свій фронт – інформаційний. Без пауз. Без вихідних. Без жодного дня мовчання. Так, канал не припинив мовлення жодного дня за всі чотири роки великої війни. З перших годин повномасштабного вторгнення канал запустив власний інформаційний марафон. Коли столиця жила в умовах шоку і невизначеності, коли ворог стояв під Києвом, коли місто здригалося від ракетних ударів, журналісти КИЇВ24 працювали в ефірі – навіть під обстрілами та під час блекаутів. Виїжджали в найгарячіші точки, часто першими опинялися на місцях прильотів, фіксували воєнні злочини, збирали свідчення, говорили з очевидцями. І продовжують свою справу щодня. Тому чесним та щирим буде ефір телеканалу КИЇВ24 завтра – 24 лютого, через чотири року з початку повномасштабної війни в Україні.
КИЇВ24 із самого початку війни зробив ставку на власний продукт і глибоку аналітику. В наших ефірах постійно – військові експерти, діючі військовослужбовці, командири, представники Генштабу, волонтери, медики, рятувальники. Ті, хто ухвалює рішення на полі бою. Ті, хто евакуює з-під обстрілів. Ті, хто збирає дрони, купує пікапи, везе гуманітарну допомогу. Інформаційний фронт став продовженням фронту реального – з відповідальністю за кожне слово і кожну цифру.
Сьогодні понад 30 співробітників телеканалу служать у різних підрозділах Сил оборони України. Вони воюють за незалежність, за свободу, за майбутнє держави. Ще вчора вони працювали в студії, на зйомках, у монтажних, а сьогодні вони тримають зброю. Це не просто факт. Це доказ того, що для команди КИЇВ24 війна – не лише тема ефіру, а особиста історія.
24 лютого – день, який назавжди вписаний у новітню історію України чорним кольором. Чотири роки війни – це тисячі втрачених життів, зруйновані міста, мільйони людей, які втратили дім. Це вимушена еміграція та біженство, сирітство, дитинство та навчання в укритті, полонені. Це втома, біль, спустошення. Але це й історія дорослішання нації.
Ми стали іншими. Ми перебороли байдужість. Ми навчилися швидко ухвалювати рішення, допомагати одне одному, бути гнучкими й стресостійкими. Ми відкрили для себе Україну глибше – її культуру, історію, мову. Ми відстояли право бути собою. І надто висока ціна цієї боротьби, щоб дозволити собі забути.
Саме таким – чесним, глибоким, емоційним і водночас аналітичним – буде ефір КИЇВ24 у день четвертої річниці повномасштабної війни.
«Ми говоримо про 24 лютого не лише як про дату початку вторгнення, а як про день, що змінив кожного з нас і назавжди вписаний у новітню історію країни», – наголошує продюсер Дивізіону «Вечір» Єгор Бречко. За його словами, тон цього дня – це пам’ять, вдячність і внутрішня сила. «Менше формальності — більше живих історій, чесних емоцій».
Протягом усього дня в ефірі згадуватимуть, як усе починалося. Аналізуватимуть події напередодні вторгнення, що відбувалося до 24 лютого 2022 року, чи можна було підготуватися краще, які висновки країна зробила і які ще має зробити. У студії разом з експертами розбиратимуть передумови війни, наслідки чотирьох років повномасштабного протистояння – військові, економічні, соціальні.
Продюсерка Дивізіону «Ранок» Альона Яструбенко говорить: «Ми будемо згадувати, як війна починалась, будемо аналізувати події ще до повномасштабного вторгнення: що можна було зробити, чи можна було підготуватися як цивільним, так і військовим. Але говоритимемо і про сучасне, і про майбутнє».
В ефірі ви побачите архівні хроніки перших днів великої війни. Кадри, які досі стискають серце. Розмови з тими, хто пережив окупацію або вже четвертий рік живе в ній. Дискусії про те, чим може завершитися війна, які сценарії можливі, яким буде політичне майбутнє країни і за яких умов можливі вибори.
Окремий акцент, як завжди, – на людях. У студії говоритимуть з волонтерами, медиками, рятувальниками, комунальниками, військовими – з тими, хто щодня тримає країну. «Ми будемо спілкуватися з героями цієї війни, і я свідомо називаю їх героями», – підкреслює Альона Яструбенко. Серед гостей – родина військового, який повернувся з полону, представники оборонної галузі, які розкажуть про виробництво української зброї, про те, що ми навчилися виготовляти за ці роки, у яких обсягах і наскільки цього достатньо.
Відбудеться і телеміст із Німеччиною – розмова з українцями за кордоном про підтримку, відповідальність і сприйняття війни в Європі.
Особливою і дуже особистою для каналу стане історія колеги Вікторії Прокопчук, яка добровільно мобілізувалася і нині служить у 153-й окремій механізованій бригаді на Херсонщині. Раніше вона працювала журналісткою рубрики «Якісне життя». У день марафону її підрозділу передадуть автомобіль, на який збирали кошти глядачі КИЇВ24. Це більше, ніж допомога. Це символ єдності глядачів, працівників КИЇВ24 і фронту.
24 лютого – гіркий і сакральний день для України. День пам’яті про тих, кого вже немає. День вдячності тим, хто продовжує боротися. І день усвідомлення нашої сили. Ми втомлені. Ми втратили тисячі найкращих. Ми знаємо ціну свободи. Але ми вже змінилися назавжди. Ми навчилися тримати удар. Ми навчилися бути державою.
«4 роки повномасштабної війни, яка за задумом ворога мала тривати 3 дні. Це найскладніше, через що проходило моє покоління, яке, відверто кажучи бачило вже не мало. Сьогодні я, як ніколи, пишаюсь тим, що є частинкою народу, який тримає удари цієї ошалілої орди вже стільки років. Далеко не чотири…. “Стійкій, як українці” – це вже сталий вираз, який входить у інші мови.
І наша головна задача зробити все, щоб назавжди і остаточно закріпити у пам’яті наступних поколінь, що ворог той, хто каже хоч півслова про “один народ” та “какая разница”. Ми маємо вистояти, бо це наша земля, наше життя і місце нашої сили. Іншої не буде», – підкреслила очільниця телеканалу КИЇВ24 Наталія Лященко, говорячи про особливу важливість завтрашнього ефіру.
24 лютого КИЇВ24 проживе цей день разом із країною: ще один день на своєму інформаційному фронті. Без пафосу, але з гідністю. З пам’яттю про минуле, з відповідальністю за теперішнє і з вірою в майбутнє, за яке Україна продовжує свою боротьбу.