5 цікавих фактів від Ілони Довгань, якими вона поділилася в день свого народження

Ми подзвонили їй, щоб привітати, але розмова вийшла за рамки приводу й була дуже цікавою.

Фрагменти бесіди будуть напевно цікаві всім шанувальникам Ілони.

ПРО ДИТЯЧУ МРІЮ

Коли я в 15 років говорила мамі: «Хочу бути журналісткою, диктором», вона відповідала: «Ти туди не вступиш, це треба якийсь блат, грошей немає тебе вчити…

Придумай щось простіше, щось більш досяжне».

Словом, «вірили» в мене (усміхається).

Батьки мені сказали: «Давай щось досяжніше», і я пішла в педучилище.

4 роки я навчалася там і потім сказала: «Це – вам диплом, а тепер я все-таки піду туди, куди я хочу».

І я з другого разу вступила в Інститут журналістики університету Шевченка, бо хотіла саме там навчатися.

ПРО ТЕ, ЯК ВИГРАЛА ВИБОРИ

Одного разу мені стало нуднувато, захотілося нових вершин, ну, все вже спробувала в рідному місті, й захотілося щось цікаве робити й корисне для людей – і я пішла в депутати міської ради.

В Комсомольську (тепер – Горішніх Плавнях), на батьківщині.

Пройшла виборчу кампанію із великим відривом. Це було так цікаво, так прикольно, в мене було стільки конкурентів!

Перед цим я з’їздила за обміном досвіду в Америку майже на місяць. І там нам розповідали про методику «від дверей до дверей».

І я на своєму окрузі потім ходила від дверей до дверей, спілкувалася з людьми, знайомилась, дізнавалась їхні проблеми й побажання, щось намагалася вже робити й отримала їхню підтримку. Мені дуже цікаво було працювати в міськраді, зсередини пощупати цей процес: чому так чи інакше ухвалюються певні рішення, як працює цей механізм, місцеві закони, які впливають на життя людей, і як можна принести користь своїй громаді.

ПРО ПОДОРОЖІ

Я об’їхала близько тридцяти країн, мабуть. Може, більше. Оскільки зараз – війна, а до цього був локдаун, то останні пару років я нікуди не їздила, а до цього – так. Їздила ще в Британію повчити мову. Мені було цікаво. Я жила в іншій родині й мандрувала по Британії кожні вихідні. Тобто в 30 плюс, коли в людей уже – діти, родини, я мандрувала, робила кар’єру. Надолужувала те, чого в мене не було в дитинстві. Бо перший мій виїзд за кордон був у 24 роки. Правда, це одразу були США.

ПРО ПСИХОЛОГІЮ

П’ять років я ходила на психоаналіз, до того й після – до іншого психолога. І мені стало це настільки цікаво, що я почала багато купувати й читати книжок на цю тему, проходити усілякі курси, семінари. І я подумала, а чому б мені паралельно ще не отримати диплом? І я навчалася в університеті «Крок» на психології. Це диплом державного зразка. Друга вища освіта. Мені подобається психологія стосунків, яку я вивчаю. Я думаю, що далі треба йти й розвиватися в цьому. Але просто навіть для самої себе це є певна опора.

ПРО ХОРОШІ ФІЛЬМИ, ЯКІ ПОДИВИЛАСЯ НЕЩОДАВНО Й РАДЖУ

«Слова», «Непристойна поведінка», «Ілюзія кохання», до речі, з Маріон Котіяр. «Весна, літо, осінь, зима і знову весна» – це про сенс життя, про буддійського монаха і його учнів, режисер – Бертолуччі. «Мрійники», «Громадянин Кейн» 1941 року, «Вікно у двір», «Касабланка» 1942 року, «Маленький Будда». Ще люблю – «Нестерпна жорстокість». Це вже комедія. Я просто люблю Клуні й Кетрін Зету-Джонс. Ще практично всю фільмографію Одрі Хепберн дивилась і маю ці стрічки. Збираю фільми про медіа й ораторське мистецтво.