Ведуча телеканалу «Київ»
У будь-якій історії мене цікавить ЛЮДИНА. Що вона відчуває, про що думає, до чого прагне, як переживає, бореться, сміється та плаче… Обставини, ситуації, журналістські сюжети та історичні події завжди мають у центрі саме людину. Саме вона визначає: буде це добра історія чи погана. Історія про перемогу чи поразку. Тому мені важливо розуміти й пізнавати ЛЮДИНУ. В історіях, книгах, музиці, театрі, картинах, а найперше – спілкуванні. Тому слухати та співпереживати – це про мене. І це одне з найважливіших моїх умінь як журналіста та ведучої. Співрозмовник бачить та відчуває, коли ти щиро цікавишся ним. Глядач відчуває й бачить, наскільки ти щирий і правдивий у своєму співпереживанні.
Чужі історії виснажують, болять, втомлюють. Чужі історії надихають та додають сил. Вони – як наркотик, від якого треба, але так важко відмовитися. Та його можна чергувати й дозувати. Тож, після болю, втрат, нервів, корупційних та несправедливих історій я втікаю в історії краси. Мандри горами й розповіді місцевих про чугайстрів. Світанки біля багаття з людьми зі всього світу та піснями й дорожніми байками. Картинні галереї, театральні постановки, книги. Нові смаки, запахи, люди та міста. Спонтанність і завжди цікавість до того, що оточує. Я не можу інакше. Я не хочу інакше. Бо шлях цікавий, а історії, які на ньому трапляться, так красиво буде розповідати колись біля багаття.