Підходить до фіналу 2024-ий, він запам'ятається нам як іще один рік жорстокої війни, час втрат і сумних новин.
Але нам, українцям, є чим пишатися! Ми продовжуємо жити, ми долаємо труднощі, ми вчимося новому, ми прикрашаємо до свят наші міста й будинки, ми підтримуємо одне одного, ми знаходимо радості в дрібницях, ми любимо, ми вміємо дружити, в нас народжуються діти…
Ми живемо, не зважаючи ні на що, й це дає нам надію, що все буде добре, це надихає, це допомагає бути сильними. Сміх крізь сльози – це дуже важко та боляче. Але саме це вміння дає розуміння, що ми живі і що маємо майбутнє.
Телеведучі Ілона Довгань, Слава Соломка та Анастасія Красніцька згадують те, що їх надихало й тішило у 2024-му році.
Ілона Довгань: «Тепер чекаю зустрічей клубу «Дівчата», особливо, коли починаю втрачати сили, бо це заряджає і надихає»
Я відкрила для себе купу цікавих жінок завдяки гастроклубу «Дівчата», де ми готуємо авторську українську кухню, говоримо про відомих і невідомих українських жінок, якими пишаємось, і збираємо кошти на мавіки.
Ще в 2022-му році мені зателефонувала подруга Лариса Латипова, з якою ми знайомі по Аспену (відомий семінар «Відповідальне лідерство»). І запитала: «От думаю дівчат зібрати, хто вже повернувся в Київ, хто тут був, і разом щось приготувати з українських страв. Поговорити, підтримати, бо почалися блекаути, якось дуже сумно. Стільки стресів. Треба соціалізуватися. Що думаєш?» Кажу: «Крута ідея! Я з тобою. І для менталки класно, і згадаємо наші з тобою подкасти про крутих жінок минулого століття. Головне, щоб це були ті, хто відповідає певним цінностям і хто підтримує Україну.»
Такі зустрічі спочатку були раз на два місяці, а потім – щомісяця, й охочих потрапити ставало все більше. З часом Лариса стала доєднувати жінок-військових, збирати донати, проводити благодійні заходи.
Пізніше в цьому колі з’явилася ідея «Пирога Незалежності». Ми вже і з колегами-ведучими пекли такий пиріг.
Тепер чекаю цих зустрічей щоразу, коли починаю втрачати сили, бо клуб «Дівчата» заряджає і надихає.
Слава Соломка: «Мій роман тривав усього два місяці, але це пристрасне почуття стимулювало мене до змін…»
У цьому році я зрозумів, що життя одне – і його потрібно прожити красиво і красивим. Влітку я вперше за багато років сильно закохався. В особу, яка на 15 років молодша. Цей роман тривав усього два місяці. Але це пристрасне почуття стимулювало мене до змін. Я повністю оновив гардероб. Старі знайомі, які мене добре знають, коментуючи мої сторіз в інста в новому вбрані, писали: «Слава, по тобі видно, що ти закоханий. Покажи, через кого такі трансформації.» Почав багато займатися спортом. За три місяці я набрав 5 кг. У мене з’явилися м’язи, і я вперше в житті перестав бути дрищем. Хоча ще буквально рік тому був упевнений, що завжди буду таким худим. І це все – завдяки коханню. До цього я не дозволяв собі закохуватись протягом майже 10 років.
Анастасія Красніцька: «Цьогоріч я зробила крок назустріч своїм страхам і наважилась на політ на параплані»
Мені складно назвати себе хороброю, адже по-справжньому сміливі нині боронять Україну. Я ж залишаюсь цивільною. Але цьогоріч таки зробила крок назустріч своїм страхам. Маючи акрофобію (страх висоти), наважилась на політ на параплані, надихнувшись висловом улюбленої письменниці Джоан Роулінг: «У світі немає нічого неможливого – справа тільки в тому, чи достатньо у тебе хоробрості».
Трішки передісторії. Улітку я відпочивала на Закарпатті – неподалік села Пилипець. Ця місцевість відома як осередок параглайдингу, де з гори Гимба в тандемі з інструктором можна пролетіти над мальовничим Боржавським хребтом. Увесь тиждень із балкона свого готелю я спостерігала, як один за одним спускаються в долину поціновувачі екстриму. Зважилась на політ я тільки в останній день відпустки.
…Близько 18:00, коли сонце починало сідати за обрій, разом з інструктором ми піднялись на Гимбу. Уже на вершині – підготовка самого параплану, також обов’язково необхідно одягнути спорядження. І все – до польоту готові. Інструктор пояснює, як правильно стартувати та розігнатись. Тут важливо робити рухи синхронно. Буквально кілька секунд – і я не відчуваю під ногами землю, а переді мною відкривається неймовірний пейзаж.
Увесь політ тривав близько 15-ти хвилин, але емоції від нього я точно запам’ятаю на все життя. Особливо перехоплювало подих від віражів у небі. Але попереджаю: потрібно бути на 100% впевненим у своєму вестибулярному апараті, адже захитує суттєво. Багатьох зупиняє від польоту момент приземлення. Проте тут він зовсім інший, аніж під час стрибків із парашутом – ви сідаєте на спеціальну подушку – тому зламати ноги нереально.
Сьогодні розумію: якби не зважилась на цей політ, згодом неодмінно б шкодувала. А моє головне правило в житті: «Краще шкодувати про те, що зробив, аніж про те, що не зробив». Його я забираю з собою і в новий 2025-ий…