Ведучий телеканалу КИЇВ24 Слава Соломка прокоментував ситуацію в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого після скандалу з режисером, педагогом і директором-художнім керівником Молодого театру Андрієм Білоусом, якого звинувачують у багаторічному харасменті й сексуальних домаганнях. 

Слава Соломка, який теж свого часу навчався в цьому виші, наголосив, що раніше на першому місці там було ціннісне виховання студента, виховання духовності, виховання того, що людина, яка закінчує інститут – це насамперед художник. І це виходило зверху. А зараз, за словами ведучого, інститутом керують «заробітчани», яким байдуже на студентів.

«Риба завжди гниє з голови, справа не в Білоусі, хоч і в ньому, звичайно ж, теж. А справа якраз у тих, хто зараз керує університетом. Кочарян, ректорка, Безгін був до неї. Це люди – «заробітчани». Їм важлива копійка, їм начхати зовсім на те, з яким оком студент, дитина ця йде на пару. Із чим він виходить? Чого він навчився? Що він може зробити після університету? Їм начхати», – зазначив він.

Телеведучий також зауважив, що від часів його студентства минуло вже 20 років, але стан корпусів і гуртожитків – жахливий, адже за весь цей час ремонт там фактично не проводився.

«Завжди в театральному університеті гуртожиток був центром культурного життя. Люди там репетирували. Це місце, де народжується творчість. Це місце, де народжуються геніальні ідеї. Де колаборації народжуються. Немає гуртожитку зараз в університеті! Ці люди, котрі зараз керують університетом, закрили гуртожиток, він убитий. Корпуси убиті. Зайдіть на кінофакультет, який знаходиться на Коновальця. Зовсім розбита будівля. Подивіться бюджети, які виділяються Мінкультом на університет Карпенка-Карого, скільки коштує рік навчання на контракті, й подивіться, в якому стані університет. Де всі ці гроші, що виділяються?..», – наголосив Соломка.

І, звісно ж, телеведучий пригадав майстрів, які викладали, коли він навчався, і провів паралель із нинішньою ситуацією в університеті:

​​«Недаремно Ліна Костенко писала:

«Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.

В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.
І приходять якісь безпардонні пронози.
Потираючи руки, беруться за все…»

Такі майстри, як Валентина Зимня, у якої я навчався, як Молостова, як Рушковський, як Митницький – це люди, які раніше виховували. Вони займалися вихованням, це – педагогіка. А зараз – «заробітчани», які реалізують свої особисті хворі амбіції. Фінансові набивають кишені та особисте хворе самолюбство своє реалізовують. І керівництво збирає таких, як вони. І від цього – вся проблема, яка є там».