Відповідно до Закону про державну мову мовою обслуговування споживачів за замовчуванням є державна – тобто українська. Зокрема, вона обов'язкова в рекламі, медицині та на транспорті, у діловодстві, документообігу та звітності, освіті та науці, технічній та проєктній документації, обслуговуванні, культурі тощо.
Зрештою, здається, що майже тисяча днів повномасштабної війни – достатній період часу, аби усвідомити значення мови для держави і в житті кожного з нас. Аби зрозуміти, що мова – така ж зброя в боротьбі з ворогом, як і дрони, балістичні ракети чи танки.
Однак, і досі на вулиці, в кав’ярнях чи транспорті ми час від часу чуємо російську.
Тож, напередодні Дня української писемності та мови, який відзначають 27 жовтня, ми запитали у ведучих телеканалу КИЇВ24, чи траплялися їм останнім часом та й загалом за період повномасштабної випадки, коли у громадських закладах їх обслуговували російською? І про те, як вони до цього ставляться.
Анастасія Красніцька: «Навіть підрядників на своє весілля я обирала за “мовною ознакою”»
«Острів Корфу, вересень 2021 року. Ми з чоловіком сидимо за столиком в одному з прибережних ресторанчиків. Почувши нашу розмову, підходить власниця: «О, ви із Украіни! Здравствуйтє! Гатова прінять ваш заказ». На що ми запитали, чи розуміє вона українську. Отримавши у відповідь «Ні!», сказали, що робитимемо замовлення англійською. Після цього жінка пішла геть, і далі ми спілкувалися з офіціантом. Це одна з найбільш красномовних історій про моє ставлення до обслуговування російською у громадських закладах. Я ніколи не куплю річ, якщо в магазині (байдуже, онлайн чи офлайн) мені відповіли російською, ніколи не співпрацюватиму з людиною, якщо вона спілкується зі мною мовою окупанта. Навіть підрядників на своє весілля я обирала за «мовною ознакою». На щастя, за останній рік випадків, коли мені відповідали російською, не було. Але якби так трапилось, то я б попросила людину перейти на українську, а в разі відмови неодмінно б написала скаргу керівництву закладу.»
Андрій Джеджула: «Поки не потрапляв у ситуації, де зі мною у громадських закладах спілкуються російською»
«Я поки не потрапляв у ситуації, де зі мною у громадських закладах спілкуються російською, якщо б так сталося, то продовжував би говорити українською до наступної помилки представників сервісу і зробив би зауваження! А ось щодо переглядів різних ютуб-передач із z-ведучими в різних закладах, одразу роблю зауваження – і їх миттєво вимикають!»
Олеся Кобзар: «Я просто стараюся в цьому діалозі звучати красиво й виразнішне!»
«Мені байдуже, чому людина відповідає чи обслуговує російською, якщо війна не переконала, то сварками не переконаю і я, просто стараюся в цьому діалозі звучати красиво й виразнішне! Коли ж у відповідь намагаються говорити українською, долаючи страх помилитись, я завжди хвалю й підтримую!»
Сергій Смальчук: «Якщо людина не розуміє прохання послуговуватись українською – викликаю поліцію й пишу заяву про порушення мовного законодавства»
«Коли у громадських закладах мене намагаються «обслужити» російською мовою – намагаюся ввічливо просити послуговуватись українською. Якщо людина не розуміє, чому – викликаю поліцію й пишу заяву про порушення мовного законодавства. Як було одного разу в овочевому магазині «Грядка» в місті Ірпінь. Паралельно намагаюся стрімити увесь процес у соцмережі. Мовний омбудсмен Тарас Кремінь в ефірі порадив мені напряму звертатись до них, в Офіс мовного омбудсмена. Тож, наступного разу, вочевидь, скористаюсь і цим видом заяви про правопорушення. Я – за цілковиту й тотальну українізацію Держави Україна.»
Олеся Турчин: «Толерантність закінчилася 24.02. Бо мова має значення»
«Якщо, до прикладу, зі мною в кафе чи магазині розмовлятимуть російською, – більше я в цей заклад не прийду. Вибір кафе достатній, а толерантність закінчилася 24.02. Бо мова має значення.»
Слава Соломка: «Я не дуже люблю контролерів у транспорті, бо вони часто поводять себе відверто по-хамськи»
«Наприклад, я не дуже люблю контролерів у транспорті, бо вони часто поводять себе не просто зухвало, а відверто по-хамськи. Якось одна така мені каже: «Что у вас с проездом?» Я відповів: «Я вас не розумію». І після ще кількох спроб з’ясувати «Что же у меня с проездом» вона крикнула напарниці: «Наташа, подойди. Не разумиет тут один». І от тоді я з ними серйозно поговорив на цю тему. Аби не робили більше такого.»
Ілона Довгань: «Останнім часом досить рідко в закладах чую російську»
«Роблю зауваження. Обов’язково запитую: «Ви обслуговуєте російською?». 99,9% одразу ж мовчки переходять на українську. Траплялися такі випадки. Але, сказавши мені «здравствуйтє» й почувши «вітаю, підкажіть…», тут же переходять… Останнім часом досить рідко в закладах чую російську. В Києві 90% у закладах, ресторанах, магазинах – українська. В таксі – 70% українська. Відчувається прогрес.»
Тарас Кобзар: «Практично ніколи не роблю зауважень, хоча варто було б»
«Я нормально реагую, коли у сфері послуг чую відповідь недержавною. Практично ніколи не роблю зауважень, хоча варто було б. Просто спокійно продовжую відповідати українською – ввічливо, коректно й тактовно. Я підтримую нашу мовну політику, але розумію: щоб заговорити українською, її треба полюбити, пропустити через себе. З примусу, на жаль, такого не відбудеться. Вірю, що ця біда й криза зможуть простимулювати всіх нас на створення іншої, нової України – єдиної, соборної та суверенної.»