Вишиванка у світі нашої реальності – це більше, ніж мода. Це сила. Це пам'ять. Це стиль свободи. Телеведучі КИЇВ24 Ілона Довгань, Євгенія Золотоверха, Слава Соломка, Олеся Турчин, Юлія Гльоза й Тарас Кобзар діляться особистими історіями про те, як одяг предків став символом їхньої сьогоднішньої стійкості та любові до України.
Юлія Гльоза: «Вишиванка – це частина щоденної боротьби за нашу культуру»
Раніше я одягала вишиванку лише кілька разів на рік — на День Незалежності, День вишиванки чи в особливі родинні свята. Але з кожним роком таких приводів стає більше. Я вдягаю її частіше й осмисленіше. Зараз хочеться вбиратися у вишиванку просто так — у вихідний, на прогулянку чи на роботу.
Це не про кількість разів, а про настрій і внутрішній стан. Якщо відчуваєш гордість і натхнення — вдягай.
Тим паче, що це частина щоденної боротьби за нашу культуру. Зараз вишиванка стала моєю бронею — культурною, духовною, емоційною. І, здається, тепер я дорожу нею більше, ніж будь-коли. Це одяг, який змушує тримати спину рівно. Це моя відповідь на питання: «Хто я?»
Вишиванка: sacralna_rich
Слава Соломка: «Тільки зараз я доріс до дідової вишиванки, але вона досі в прекрасному стані»
Моя перша вишиванка дісталася мені від мого діда. Пам’ятаю, що я ще в школу її вдягав. Коли я був маленький, ми жили бідно, тому грошей купити нову не було. Коли я вдягав на свята дідову вишиванку, то виглядав дуже кумедно, бо вона була на мене велика. Тільки вже зараз я до неї доріс. Але вона настільки хорошої якості, що досі в прекрасному стані. Вишивала дідусю бабуся – його дружина.
Мені, наприклад, дуже подобається, як носив вишиванку Іван Франко! Він не вдягав її окремо, а дуже органічно носив під піджак – як на мене, дуже стильно.
І хоча вишиванка-сорочка в моєму гардеробі лише одна, але є кілька дуже крутих вишиваних метеликів. Коли я їх надягаю, то наш національний код дуже тонко відмічається всього в одному невеликому аксесуарі. От вишивані метелики – це для мене буденність. Вони лише додають оригінальності повсякденному вбранню. А от вишивана сорочка, чи ще краще – сукня – це вже на свято! Еталоном того, як потрібно носити вишивані сукні, є Ольга Сумська. В українському однострої вона незрівнянна.
Вишиванка: vyshyvanka_by_vera
Ілона Довгань: «Скільки б не було вишиванок, їх не буває багато чи достатньо!»
Якось так склалося в нашій родині, що вишиванок у нас не було. Моя тітка сама вишивала рушники, килими, одяг, і візерунки на її кофточках були, а от вишиванок у родині все одно не було.
І от я сама собі купила вишиванку у 29 років, перебуваючи на Львівщині, на ринку у жінки, яка сама їх вишивала: біле по чорному, на шифоні. Дуже красиво. Вона мені так припала до душі, що я почала її носити і в будні, й у свята. Вона досі найкраща для мене: під джинси – мій улюблений варіант. Відтоді вишиванки стали моїм улюбленим подарунком друзям та рідним. Я подарувала їх і батькам, у них теж не було.
Наразі в мене чотири вишиванки, і кожна має свою історію. Біла по чорному куплена мною на Галичині.
Біла по білому – це «решетилівська вишивка», подарунок моєї сестри з Полтави.
Ще одна – подарунок від відомої дизайнерки українських вишиванок Юлії Магдич (я б усі її вишиванки-сукні скупила, такі вони гарні, особливо жовті з братчиками – це любов!)
А ще є сукня, яка мені дуже подобається. Одягаю її рідко, вона – не на щодень. Це подарунок колись близької людини. Схожу мені одного разу стилісти взяли напрокат для ведення телеефірів, і я в неї закохалась. А потім моє бажання здійснили – в мене з’явилася така ж сукня! Я згадую це з приємністю і вдячністю.
Ще є кофтинка, колись пошила й вишила її моя тітка, яка мала особливе значення в моєму житті.
Але скільки б не було вишиванок, їх не буває багато чи достатньо, бо щось у них є таке рідне, особливе, відчуваєш себе захищеною. Для мене вишиванка – це символ, наш національний код, який без слів може сказати, що я – українка.
Звичайно, я вважаю, що в кожного українця/українки, особливо зараз, має бути вишиванка. Це – наша гордість. Скільки років раніше ми не могли її носити. Це наш символ, за яким ми всюди одне одного можемо ідентифікувати.
Олеся Турчин: «Для мене вишиванка – особливий зв’язок із поколіннями моєї родини»
Вишиванка для мене ніколи не була трендом. Мені завжди було комфортно та радісно її одягати. Відчувався і відчувається тоді якийсь особливий зв’язок із поколіннями моєї родини.
Вишиванка: sacralna_rich
Тарас Кобзар: «У 2001-му році ми з другом ішли по вулицях Сум у вишиванках, і це було дуже незвично!»
Моє перша вишиванка з’явилася в старших класах школи. Тоді ми з другом займалися в театральній студії й виступали з різноманітними мініатюрами і гуморесками. І в День Незалежності був у центрі міста великий концерт. Ми вдягли ці вишиванки, які взяли в костюмерній нашого будинку культури, де й базувалися ця студія, і поїхали на концерт. Там виступили з кількома номерами і, не змовляючись, вирішили не перевдягатися, а піти прямо у вишиванках через усе місто додому. І це був певний перформанс, тому що на той момент, це був десь 2002-й, можливо, 2001-й рік, місто Суми було більш російськомовним, аніж зараз. І ось У День Незалежності вулицею йшли два молоді хлопці у вишиванках. Це було досить незвично, і якби у перехожих були смартфони, як зараз, вони б наперебій робили з нами селфі. І це мене навчило – ніколи не варто соромитися вдягати вишиванку. Адже в нашому одвічному протистоянні з росіянами за вишиванку дуже багато людей віддали своє життя.
Євгенія Золотоверха: «Моя перша вишиванка – ще бабусина – це одна з речей, за якими я по-справжньому сумую»
Моя перша вишиванка з’явилась у мене десь у 5 класі. Вона була ще бабусина. З дуже тонкого полотна, дуже ніжна. Точно пам’ятаю, як вчитель музики Юрій Федорович відреагував на неї із захватом, бо насправді тоді вишиванку рідко хто носив. На жаль, потім я її переросла й зіпсувала. Це одна з речей, за якими я по-справжньому сумую.
Зараз у своєму гардеробі маю дві сорочки. Одягаю їх на свята, такі як День вишиванки або День Незалежності. Та й просто для настрою можна. В майбутньому хочу купити собі ще красиву вишивану сукню.
Вишиванка для мене – настрій, краса й контакт із чимось глибинним, історією роду. Я їх і раніше дуже любила. А от саме трепетне ставлення, напевно, з’явилось у 2014-му, коли росіяни розпочали своє вторгнення. Думаю, що включились механізми ідентифікації свій-чужий.
Долучайтеся до святкового флешмобу разом із нашими ведучими! Не забувайте ставити хештеги #вишиванийкиїв #дивисьКИЇВ24.